Кому вигідна "справа Жердицького"?
ПОДРОБИЦІ
Кость БОНДАРЕНКО
Арешт у Ганновері народного депутата України Віктора Жердицького став черговою сенсацією, на які так багата останнім часом українська політика. То нам референдум зініціюють, то розіграють фарс із “злочинцем Лазаренком”, то десь зникають журналісти, а то й з’ясовується, що пенсіонери-грибники переворот затівали... Тепер дійшла черга до роздмухування чергової гучної справи, в яку може перерости повідомлення інформагентств про арешт німецькими властями українського народного депутата.
Ім’я Віктора Жердицького мало відоме людям, які лише побіжно цікавляться політикою. Що про нього відомо? Народився 7 грудня 1957 року у Луцьку. Обраний народним депутатом по Хустському виборчому округу №74 на Закарпатті, перемігши не лише представника СДПУ(о) Андрусяка, а й відомого бізнесмена і екс-депутата Віктора Бедя. До обрання народним депутатом очолював раду акціонерів Акціонерного товариства “Градобанк”. Одружений, має сина і доньку.
Наприкінці 80-х років Віктор Юстимович Жердицький очолив “Київкоопбанк”. За спиною у молодого банкіра був досвід роботи головним ревізором та заступником начальника відділу Управління держприбутків Міністерства фінансів УРСР. Жердицького колеги по банківській справі характеризують як одного з найбільших фахівців, як “світлу голову”. У цей же час Жердицький тісно співпрацював з покійним Вадимом Гетьманом, проте згодом він, зберігаючи тісні корпоративні стосунки з середовищем Гетьмана, все-таки не увійшов до “гетьманської” команди. Згодом Віктор Жердицький створює на базі “Київкоопбанку” нову структуру – “Градобанк”.
На початку 90-х років “Градобанк” вважався одним з провідних банків України. Обсяги кредитних вкладень банку за чотири роки (1993 – 1996) зросли з 79 тис. до 253,5 млн. доларів США. Банк почав активно цікавитися промисловими об’єктами (передусім цементним виробництвом), в які намагався інвестувати доволі солідні суми. Значна частина операцій відбувалася за посередництвом дочірньої структури “Градобанку” – ТзОВ “Хорда”. Очолив “Хорду” молодий бізнесмен Ігор Діденко (той самий в. о. голови НАК “Нафтогаз Україна”, який став героєм інших цьогорічних баталій – на нафтогазовому ринку).
На початку 90-х років “Градобанк”
отримав право здійснювати основні операції з виплати компенсацій остарбайтерам, і німецький уряд надав йому 240 млн. марок, з яких 70 млн. були виплачені у вигляді компенсацій у перший же рік. Тоді ж Кабмін дозволив “Градобанку” здійснювати операції з цими грішми. Усі документи щодо “Градобанку” і німецьких грошей підписував міністр фінансів України Ігор Мітюков.
У 1993 – 1994 роках “Градобанк” через ТзОВ “Хорда” виділяє 5 млн. доларів США на закупівлю сучасної пакувальної лінії для Кам’янець-Подільського цементного заводу. Потім у це підприємство (безсумнівний лідер галузі в Україні) було вкладено
13 млн. доларів США плюс 5 млн. німецьких марок. У 1996 році, окрім значних сум, що скеровувалися в ЗАТ “Подільський цемент”, було виділено кошти на купівлю пакета акцій Миколаївського цементного заводу у Львівській області (згодом – ВАТ “Миколаївцемент”) – другого за величиною підприємства галузі в Україні.
Але у 1997 році ситуація на ринку цементу різко змінюється. Миколаївським цементним впритул зацікавилася французька фірма “Ляфарж”. Річ у тім, що “Миколаївцемент” має надзвичайно зручне географічне розташування. Через територію Західної України планується прокласти кілька транспортних магістралей транс’європейського характеру. Неважко припустити, що основний, за скромними підрахунками, підряд на поставку цементу для спорудження магістралей на західноукраїнському відтинку мав би принести “Миколаївцементу” 1,7 млрд. доларів США прибутку!
У цей же час починається наступ окремих політичних сил на “Градобанк” та його дочірні структури. Жердицькому не пощастило: він вклав гроші (знову-таки, з дозволу уряду) у певні структури, які збанкрутували. Тому в повітрі “зависли” 74 млн. німецьких марок. Але й цю справу було полагоджено: у лютому 1997 року цю суму зобов’язався покрити банк “Україна” (на допомогу Жердицькому прийшли Ющенко та Гетьман). Проте несподівано 12 березня 1997 року Віктора Жердицького заарештовують. Йому інкримінують фінансові зловживання. Ось тоді і з’являється вперше інформація про міфічні 87 млн. німецьких марок. Адвокати Жердицького заявили, що справа є надуманою і в основі цієї справи лежить намагання вибити “Градобанк” з числа гравців на ринку цементу в Україні. Тим більше, якщо врахувати такий факт: у офіс “Градобанку” приходили представники “Ляфаржу” і пропонували допомогу у звільненні Жердицького з однією умовою: “Градобанк” і “Хорда” сприяють тому, аби в руках французької сторони опинилися не менше 51% акцій “Миколаївцементу”. Представники “Градобанку” відмовилися і водночас повідомили правоохоронні органи про спроби укладення такої угоди.
Між тим “Ляфарж”, відомий справді кабальними умовами співпраці з “країнами третього світу”, розгорнув активну іміджеву акцію в Україні. Внаслідок тривалого протистояння між “Ляфаржем” та “Хордою” остання програла. Важливу роль у цій історії відіграли прем’єр-міністр Валерій Пустовойтенко та віце-прем’єр Сергій Тигипко. Зокрема, Тигипко сприяв “Ляфаржу” з таким ентузіазмом, що це було помічено у Парижі. У листопаді 1997 року йому було вручено найвищу французьку нагороду – Орден Почесного Легіону. Україна програла битву за цемент. В епіцентрі цієї битви виявився Віктор Жердицький. У вересні 1997 року, коли “Миколаївцемент” фактично опинився в руках “Ляфаржу”, Жердицького випустили на волю – за відсутністю складу злочину.
Напрошується питання: як, у 1997 році складу злочину не було, а тепер він раптом з’явився? Зауважмо, що майже не було чути нарікань з боку колишніх остарбайтерів: гроші протягом останнього часу надходили справно. До речі, варто взяти до уваги такий факт: якби Жердицький знав, що має гріх перед Німеччиною, то він би не їхав до Ганновера. Не їдуть же окремі українські політики у США, знаючи, що там їх обов’язково заарештують.
Можливо, корінь закопано зовсім не в економічній площині. Нині можна розглянути три більш-менш ймовірні версії арешту Жердицького.
Версія перша. Арешт Жердицького заплановано певними силами в України для того, аби дискредитувати Ющенка. Усім відомі теплі стосунки Ющенка і Жердицького. Окрім того, справа Жердицького рикошетом б’є по Ющенку, який був головою Нацбанку і не міг не знати про фінансові операції Жердицького. Слабким моментом цієї версії є те, що Ющенко завжди знайде чимало аргументів, аби відвести від себе підозри.
Версія друга. За арештом Жердицького стоїть намагання українських політиків дискредитувати правоцентристів. Ім’я Жердицького зустрічаємо серед учасників установчого з’їзду партії “Собор” (чи варто нагадувати, що “Собор” ініціював імпічмент Президента?). Якщо героями попередніх фінансових скандалів ставали переважно представники олігархічних кіл, то тепер є можливість сказати: “Ви бачите альтернативу олігархам? Націонал-демократи? Так і у них же рильце в пушку!” І як ілюстрацію покажуть “справу Жердицького”. Попри все, ця версія є радше не причиною арешту, а зручним наслідком для політиків, зацікавлених у дискримінації правих.
Версія третя – і, на мою думку, найбільш вірогідна. Жердицького в Україні ніхто не “замовляв”. “Справу Жердицького” “від і до” розробили у Німеччині. Річ у тім, що не так давно в Німеччині під тиском єврейських кіл було прийнято новий закон про компенсацію шкоди жертвам нацизму. Загальна сума коштів, що мали б надійти в Україну за лінією Фонду “Взаєморозуміння і примирення”, перевищує 1 млрд. німецьких марок. Арешт Жердицького може дати німецькій стороні підстави відмовитися від спрямування цих коштів в Україну під тим приводом, що вони мали сумний досвід співпраці з “Градобанком”.
P. S. Передучора Генеральна прокуратура України вже домовилася з німецькими правоохоронцями, що Жердицького передадуть Україні. Для того, щоб Німеччина видала народного депутата Україні, необхідна згода Верховної Ради на притягнення його до кримінальної відповідальності та арешт. “Немає сумніву, що Німеччина передасть Жердицького Україні, з цього приводу в нас є домовленість”, – повідомив Потебенько. Тим часом у кримінальній справі з’явилися нові особи: як заявив у вівторок Генпрокурор, екс-виконуючий обов’язки керівника “Нафтогаз України” Ігор Діденко визнав свою вину в злочині, скоєному разом із Жердицьким.
|
|
