"Контрастний" концерт Львівського камерного
Яким ГОРАК
Мабуть, такого асортименту оркестрів не пропонували ще жодні “Контрасти” – у фестивальній програмі цьогоріч нараховується аж сім різних колективів. Лише вміння організувати, зібрати докупи і розташувати в правильному порядку таку кількість людей вже може бути свідченням поважності акції. Додамо, що серед зголошених – не лише львівські, але й два польські оркестри. У перші фестивальні дні ми вже мали нагоду їх порівняти – на відкритті Sinfonietta Cracovia брала участь у виконанні бахівських “Страстей за Йоанном”, а наступного дня на сцені львівської філармонії звучала “Варшавська симфонія”, тобто Sinfonia Varsovia. Здається, що назви в цьому випадку також розташовано мудро й доцільно. “Симфонієтта”, за віком “молодша” та, відповідно, менш зріла за фаховим рівнем, передувала вже сформованій і по-класичному зосередженій “Симфонії”.
Цей варшавський оркестр був створений свого часу за ініціативою лорда Ієгуді Менухіна і мав щастя неодноразово виступати із легендарним скрипалем, а також із такими всесвітньовідомими величинами, як Мстислав Ростропович, Шломо Мінц, Анне-Софі Муттер, Гідон Кремер та ін. Нарешті й львівські слухачі отримали змогу почути шляхетну “Варшавську симфонію” завдяки “Контрастам” і ІІІ-му фестивалю польської культури в Україні. Тому природно, перший відділ концерту був присвячений музиці сучасних польських композиторів. Феномен “новопольської” школи вже кілька десятиліть доволі жваво обговорюють музикознавці цілої Європи. І, мабуть, можемо лише повчитися у нації, котра вміла такий “феномен” створити, змусити світ заговорити не лише про геній Лютославського чи Пендерецького, але й про талант інших численних композиторів: Гражини Бацевіч, Генрика Міколая Гурецького, Войцеха Кіляра. Саме їхні твори презентував польський оркестр під орудою частого гостя Львова, незмінного учасника мистецької ради “Контрастів”, диригента українського походження Романа Реваковича. Особливе зацікавлення публіки викликав De profundis із “Семи брам Єрусалиму” Кшиштофа Пендерецького (до речі, мистецького керівника оркестру з 1997 року), а також музика Войцеха Кіляра. Останній – уродженець Львова, що здобув собі світової слави як автор музики до кінофільмів культових польських режисерів – К.Зануссі, А.Вайди, а також метрів Голлівуду: Кіляр озвучував такі знамениті стрічки, як “Смерть і Діва” Р.Поланського, “Дракула” Ф.Ф.Копполи. Тож не дивно, що й твір для камерного оркестру, “Орава” В.Кіляра, у більшості слухачів викликав чомусь жваві кіноасоціації: уявлявся Дракула в дитинстві. Наступний програмний блок також не залишив зал байдужим, адже, разом із львівськими солістами Й.Ермінем (фортепіано), А.Гетьманом та Д.Олійником (ударні) Sinfonia Varsovia виконала “ТанГОпак” – добре відомий і навіть улюблений вже твір Ю.Ланюка прозвучав на цей раз у новій авторській редакції, відгуком на яку стали бурхливі оплески. Два, здавалося б, несумісні танцювальні ритми, єдино поєднувані в ключі легкої іронії постмодерну, сприяли доброму настрою як виконавців, так і слухачів. Проте в завершальному акорді вечора вже панував настрій зосередженого споглядання і навіть трагізму. Укотре вже за останні кілька місяців звучав на філармонійній сцені Шостакович – і в кожній інтерпретації можна було знайти нову, не помічену раніше лінію. Власне цього разу диригентові й оркестру вдалося особливо підкреслити знакову суть різноманітних цитат і символів Камерної симфонії – від “одвічної печалі” єврейських наспівів до напівплакатного “Замучен тяжелой неволей”, а також продемонструвати рідкісну єдність симфонічного руху, представити взірець цілісної звукової форми із багатоликим наповненням.
P.S. Варт лиш зазначити, що це безумовно вартісне концертне дійство відбувалося в суто “контрастних декораціях”. Протягом цілого концерту глядачів інтригувала емблема на тлі бордової філармонійної завіси, адже вона й близько не нагадувала фестивальну символіку. Восьмикутну різдвяну звізду в національних кольорах і традиційні китиці калини по чотирьох кутах обрамлював напис такого змісту: “Духовний скарб Галичини тобі, столице України”. Перша частина слогану, особливо там, де про “духовний скарб”, абсолютно в’язалась із загальною концепцією; із Галичини походив тільки В.Кіляр, а вже для “столиці України” не залишалось нічого. Хіба Дракула. Але всю картину пояснював напис меншої стрічки внизу – “Народна творчість Львівщини”. Судячи із оркестрового складу на сцені, певний час прилучався до неї і лорд Менухін, що сповнило присутніх патріотичною гордістю аж до початку другого відділу. В антракті всі пригадали, що вже тривалий час тут централізовано відбуваються огляди народної творчості. Асоціації заземлились. Запахло салом і крижавками...
Л.С.
|
|
