Органна музика в поетичній інтерпретації
КОНКУРС
Таке важливе для музики поняття контрасту багатовимірно і глибинно надається для характеристики багатолітньої діяльності Львівського камерного оркестру ДМА ім. М. Лисенка. Основну виконавську силу оркестру становлять студенти, а отже, склад оркестру постійно контрастує, міняється, оновлюється, але, на диво, ці зміни ніяк не впливають на сформоване творче обличчя колективу і його високу професійну вишколеність.
Тяжіючи до виконавської універсальності, репертуар оркестру охоплює всі музичні стилі і напрямки, починаючи від творів композиторів XVII ст. і закінчуючи щойно написаними творами композиторів сучасних, — отже, теж насичений контрастами. Врешті, з оркестром постійно співпрацюють солісти різних вікових груп і мистецьких заслуг (від початкуючих учнів музичних шкіл — до маститих і визнаних майстрів-виконавців), і їх поєднання в межах одної концертної програми теж привносить контраст. Зазначені риси не були б такими яскравими, якби не те, що керівником оркестру є видатний композитор, народний артист України, лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка Мирослав Скорик. Саме він забезпечує різноманіття репертуару, не раз постачаючи до нього нові власні композиції, успішні прем’єри яких здійснює оркестр.
Наявність усіх цих рис оркестр ще раз довів своїм виступом у рамках фестивалю “Контрасти”. Але якщо перелічені риси становлять похідний тип контрасту (який постійно застосовується для побудови музичного твору і є часто вживаним), то в цьому виступі колектив вдався до застосування ще й іншого його типу — контрасту співставлення — вельми яскравого і ефектного засобу, який через те вживається лише раз у творі (або його частині). Надуживання цього засобу веде до строкатості твору й ускладнює сприйняття його як цілого. Не уникнув оркестр цієї строкатості у пропонованій програмі і на рівні творів програми, і у відборі солістів, і, зрозуміло, у виконанні цих творів.
Строкатість проявилася вже у складенні програми концерту: в першому відділі прозвучали твори сучасних композиторів (Е. Крженика, Б. Фроляк, В. Пацери), а другий відділ було відведено музиці класиків ХХ століття — С. Прокоф’єва та Д. Шостаковича. Незалежно від волі виконавців, в результаті вийшло так, що другий відділ сприйнявся більш ефектно, і на його фоні твори, що прозвучали у першому відділі, видалися незаслужено більш блідими, хоч з позицій художності, оригінальності втілення вони були своєрідними, гідними уваги і належно виконаними. Серед цих творів слід відзначити “Інетермеццо” для віолончелі і струнних львівської композиторки, лауреата премії ім. Л. Ревуцького Богданни Фроляк. Компактно з точки зору композиції вибудуваний, драматичний за образним строєм, твір своїм успіхом немало завдячує солістові — дипломанту ВДМІ ім. М. Лисенка Золтанові Алмаші, віолончелісту з прецікавим світоглядом і композиторові. Власне композиторська “жилка” соліста помогла йому якнайкраще донести твір до слухача. Не гірше сприйнявся і концерт для флейти і струнних київського композитора Віталія Пацери, який, правда, значно поступався попередньому втору у стилістичній оригінальності, майже постійно зраджуючи вплив музики Сергія Прокоф’єва.
Прокоф’євська “Увертюра на єврейські теми” для кларнета і струнних артистично і з тонким відчуттям національного колориту прозвучала у виконанні учня музичної десятирічки ім. С. Крушельницької Тараса Демчишина (кларнет; партія фортепіано — Ліна Буторіна-Ківа). Єдине, чого б хотілося побажати молодому виконавцеві, — це позбутися негарної звички в екзальтованому пориві притупувати ногою під час виконання: це, по-перше, видає його професійні проблеми (чуття метру і ансамблю), а по-друге, смішно виглядає і псує враження.
Артистизму і яскравості, притаманної Тарасові Демчишину, на жаль, забракнуло солісткам-скрипалькам, лауреатам конкурсу Ользі Петрик і Марті Ясіновській, у наступному творі — “Балетній сюїті”
Д. Шостаковича. Цей твір, що прозвучав як острівець класики серед насиченої музичної мови сучасності, подав дещо незвичне амплуа відомого композитора — амплуа сентиментального і солодкавого романтика, який, проте, вміє твори такого характеру (це була танцювальна музика — полька, вальс, полонез тощо) майстерно і дотепно подати. Солістки відтворили цей твір елегантно і професійно, але не яскраво, — а дарма, бо твір давав прекрасну можливість для цього (особливо у польці та вальсі).
Твори С. Прокоф’єва та Д. Шостаковича посприяли піднесенню ентузіазму слухачів, які побажали понад програму ще насолодитися виконавським мистецтвом оркестру. Для задоволення слухацьких побажань в оркестровій транскрипції
М. Скорика прозвучав регтайм С. Джопліна і танго Пяцолли. Віддаючи належне оркестровій майстерності львівського Маестро, зауважимо, що регтайм-культура — суто піаністична і при оркестровому виконанні не дає бажаного ефекту.
|
|
