BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 17-18 ЖОВТНЯ 2000 року |

Слово, як засіб убивства

ЗМІ у збройних конфліктах сучасності: перо прирівняли до багнета, телекамеру - до танкового полку

НЕОВІЙНИ

Дмитро ШУРХАЛО

Палестина та Ізраїль на межі війни. Приводом для загострення арабо-єврейського протистояння у значній мірі став телесюжет: телеоператор зазняв як ізраїльські солдати вбивають 12-літнього палестинського хлопчика. Після демонстрації сюжету по телебаченню на Близькому Сході от уже четвертий тиждень тривають сутички, у яких обидві сторони застосовують вогнепальну зброю, а ізраїльська армія – навіть танки і вертольоти.

Комунікаційна сфера в цілому і ЗМІ зокрема завжди були супутниками війн. Але поява таких понять як “інформаційна війна”, “медіа-агресія”, “інформаційна безпека”, свідчить не тільки про тісний зв’язок мас-медіа з конфліктними ситуаціями, але і про якісно нову роль ЗМІ в збройних конфліктах: у сучасних війнах боротьба на інформаційному полі є не менш важливою, ніж безпосередньо бойові дії. І якщо донедавна переважно війна впливала на інформаційну сферу, зокрема, на журналістику (наприклад, Перша світова війна обумовила появу в США аналітичної журналістики – американці просто не могли зрозуміти, яким чином вбивство ерцгерцога Фердинанда стало приводом для конфлікту такого масштабу), то останнім часом спостерігається зворотний зв’язок: ЗМІ відіграють усе більшу роль як у розв’язанні, так і в перебігу збройних конфліктів.

Мас-медіа і війна:
історія взаємовідносин

Віртуозами інформаційної війни були монголи. Вони вміло дезінформували супротивника про свою чисельність, сіяли паніку, залякуючи ворогів показовими звірствами і навіть влаштовували інформаційні пастки. У 1241 р., захопивши після битви на ріці Шайо печатку угорського короля Бели, монголи поширили від його імені наказ військам здаватися. Літописці повідомляють, що акція мала успіх. Цікаво, що 1956 р. той самий прийом проти угорців застосувала вже радянська армія, заарештувавши прибулого на переговори міністра оборони П.Мелетера, радянське командування передало “наказ міністра оборони” припинити опір.

Власне преса вперше виступила як самостійний фактор під час Кримської війни 1854-56 р. Журналіст англійської “Таймс” Вільям Расел, який висвітлював облогу Севастополя, різко розкритикував командування за погане поводження з пораненими. Його статті мали великий резонанс і вплинули на організацію медичної служби в британській армії. “Наступ у пресі, – писав Освальд Шпенглер у своєму знаменитому “Занепаді Європи”, – стає продовженням (чи підготовкою) війни іншими засобами, і протягом ХІХ ст. формується стратегія цієї війни з авангардними сутичками, маневрами на відволікання, нападами зненацька, атаками, досягнувши врешті такої сили, що реальною стає можливість програти війну ще до того, як станеться перший постріл, бо її вже виграла преса”.

Перша світова війна (1914–18 рр.) дала новий поштовх для розвитку методів інформаційно-психологічного впливу. Тоді в багатьох арміях були створені структури, що почали займатись інформаційно-пропагандистським забезпеченням військових дій. Цей досвід інформаційної війни не був забутий через двадцять років, коли вибухнула Друга світова. Взагалі, дуже символічно, що позірним приводом для Другої світової війни став напад на радіостанцію у Глейвіце. Але в той час використання ЗМІ мало куди менше значення, ніж у конфліктах сучасних. Правда, історики відзначають, що італійський диктатор Б.Муссоліні, на думку його ж військових, плануючи військові операції, більше уваги приділяла тому, які заголовки з’являться в газетах, а не військовій стратегії. Але зважаючи на те, що в Другій світовій війні програли саме ті держави, переваги яких у військово-інформаційній сфері виглядали більш переконливо (початкові перемоги німців на Східному фронті та японців пояснюються не тільки військовою майстерністю, але і вмілою пропагандою), використання ЗМІ мало в той час порівняно невелике значення.

У другій половині ХХ століття журналісти стали третьою стороною практично кожного конфлікту і від того, яку зі сторін ЗМІ схильні підтримати, значною мірою залежить його результат. Екс-лідер УНА-УНСО Дмитро Корчинський у книзі “Війна в натовпі”, узагальнюючи досвід очолюваної ним структури у військових конфліктах, відзначає: “Сучасні війни – це збройні політичні демонстрації. І демонстративний момент у них не менш важливий, чим власне момент застосування зброї. Взагалі, пропаганда спрацьовує тоді, коли люди ходять по коліно в пропаганді”. Слід відзначити, що роль фахівців з “паблік рілейшнз” у забезпеченні військових кампаній стали вже обігрувати в кіно (“Хвіст крутить собакою”, реж. Баррі Левінсон, 1999 р., США). Характерно, що їм відводять роль антигероїв.

США – новатори “медіа-крігу”

Як відзначають дослідники, перелом у військово-інформаційній сфері стався під час війни у В’єтнамі (1964-75 рр.). Американські військові дійшли висновку, що причиною їхньої поразки в цій війні стала не стільки завзятість і мужність в’єтнамців у поєднанні з військовою допомогою СРСР, скільки упереджене ставлення до цієї війни рідної американської преси. Тоді ж почали напрацьовувати нові методи інформаційно-психологічного забезпечення бойових дій. Ці методи практично не відрізняються від звичайних прийомів “паблік рілейшнз”: створення кількісної та якісної переваги власної точки зору в ЗМІ; формування через ЗМІ суспільної думки з метою, щоб військові дії знаходили підтримку як у власного населення, так і в більшості мешканців планети; упровадження стійких асоціацій, схем, міфів, що відповідають інтересам організатора кампанії.

Інформаційне забезпечення останніх військових кампаній США в Іраку та Югославії стало темою для окремих досліджень. Адже початкові військових дій передували потужні інформаційні кампанії з дискредитації супротивника, створення образу ворога. Дослідники стверджують, що на початку кампанії формувався необхідний стереотип, змінити який у масовій свідомості супротивникові практично не вдавалося. З початком військових дій основними прийомами інформаційної війни стає демонстрація переваг американських озброєнь, применшення і приховування власних втрат і перебільшення збитку, заподіяного армії військово-промисловим об’єктам і засобам комунікації супротивника (відзначимо, що під час бомбардувань Югославії війська НАТО ударам по сербських теле- і радіокомунікаційних центрах приділили уваги не менше, ніж руйнуванню об’єктів військового призначення). Крім того, оперативне інформування ЗМІ в необхідному руслі, надання всілякої допомоги журналістам супроводжувалось жорсткою боротьбою з витоками негативної інформації і серйозним тиском на тих, хто її поширює.

Значну увагу Північноатлантичний альянс приділив і формуванню суспільної думки в сусідніх із Югославією країнах. Так, інформаційний центр НАТО в Україні декілька разів організовував поїздки українських журналістів (як із центральних, так і з регіональних мас-медіа) у Косово після того, як туди було введено війська Альянсу. Причому, їздили переважно ті журналісти, що давно контактують із цим центром, і вже по декілька разів їздили до штаб-квартири Альянсу в Брюссель. Тому не дивно, що, не ставлячи ніяких вимог до матеріалів, журналісти не мали обмежень у доступі до інформації (принаймні, так говорять самі журналісти, що їздили в Косово) – українські медіа в цілому висвітлювали події в прийнятному для Північноатлантичного альянсу ракурсі. У результаті склалася парадоксальна ситуація: в Україні в цілому негативно сприйняли дії НАТО проти Югославії, а подача матеріалів у вітчизняних ЗМІ після вводу військ Альянсу до Косово була переважно нейтральною або навіть позитивно відображала перебіг подій у краї.

Росія: “генерал преса”
замінив “генерала зиму”

Характер інформаційного забезпечення Другої чеченської війни з боку Росії свідчить про те, що російські військові чітко усвідомили: у збройних конфліктах сучасності боротьба на інформаційному полі має не менше значення, аніж безпосередньо бойові дії. Наприклад, під час конфлікту в Дагестані влітку минулого року російські спецслужби приділили велику увагу ліквідації сайту Мовладі Удугова “Кавказ” в Інтернеті й висвітленні цього факту в ЗМІ. До речі, прийнято вважати, що для перемоги в російсько-чеченській війні 1994-96 р. М.Удугов (за ефективність дій отримав від росіян прізвисько “чеченський Геббельс”) зробив не менше, ніж польові командири: спочатку він виграв інформаційну війну з Росією (створив вигідний імідж Чечні), а потім перемога була здобута в бойових діях. Доля журналіста радіо “Свобода” Андрія Бабицького, якого російська влада нібито обміняла на полонених солдат, опинилась у центрі уваги світових мас-медіа, на деякий час відсунувши на задній план перипетії конфлікту в Чечні. Тоді ж російська преса згадала про Володимира Маяковського, який ще на початку століття мріяв, “щоб до багнета прирівняли перо”.

Інформаційні партизани проти медіакратів

Візіонер інформаційного суспільства О.Шпенглер ще на початку ХХ ст. відзначив: “Сьогодні ми настільки беззахисні під обстрілом цієї духовної артилерії, що навряд чи хто-небудь у стані зрозуміти всю грандіозність цього спектаклю”. Проте той факт, що саме ЗМІ відіграють сьогодні важливу роль у забезпеченні збройних конфліктів, чудово розуміють політичні екстремісти.

Наприклад, лідер російської Націонал-більшовицької партії Едуард Лімонов (Савенко), розмірковуючи над тим, як би спровокувати конфлікт між Україною і Росією в Криму, вважає за доцільне організувати на півострові масові безпорядки, а потім показати журналістам декілька десятків трупів, видавши їх за жертви українських міліцейських спецпідрозділів. “Теле- і фотозйомки від 50 до 100 трупів призведуть до вибуху громадської думки. Заголовки на кшталт “Український спецназ розстріляв 93 російських підлітка, серед них дівчинка 13-ти років” виведуть з рівноваги всю Росію”. Далі Лімонов наголошує: навіть якщо згодом встановлять, що ці трупи не мають ніякого стосунку до інциденту “і стануть спростовувати першу страшну інформацію, ефект (це доведено) буде мізерним”. Значна роль відводиться мас-медіа і в подальшому: постачати ЗМІ “тривожну інформацію” і тим самим залучати до збройної боротьби тих, хто вагається. Підсумовуючи свої роздуми, Лімонов робить висновок: не можна починати збройний конфлікт у регіоні “надто далекому від магістральних шляхів ЗМІ. А ЗМІ сьогодні як об’єкти уваги повстанців значать значно більше, ніж пошта, вокзал і телеграф, разом узяті, в часи Леніна”. Загалом, у внутрішніх – цивільних – конфліктах бої за засоби масової комунікації взагалі мають вирішальне значення. Про це свідчать події останнього десятиліття ХХ ст. на пострадянському просторі: бої за останкінський телецентр у Москві в жовтні 1993 р., штурм вільнюського телецентру в січні 1991 р.

Говорячи про політичний екстремізм і роль ЗМІ у збройних конфліктах, не можна не відзначити, що глобалізація інформаційної сфери створює в уяві образ зловісної медіакратії – влади не наддержав, а медіа-імперій, що створюють реальність під себе і маніпулюють свідомістю мас на власний розсуд. Останнім часом відбувається певна демонізація ЗМІ, дослідники усе частіше говорять про негативний вплив мас-медіа (особливо, електронних) на споживача. Ще далі пішли письменники-фантасти й утопісти, що моделюють тоталітарні системи майбутнього. “451 по Фаренгейту” Рея Бредбері, “1984” Джорджа Оруела – показують, яке велике значення телебачення в сучасній репресивній державі. У цих творах саме електронні ЗМІ виконують функцію контролю і нав’язування стереотипів. Ця тенденція перебільшення негативної ролі ЗМІ в літературі помітно прогресує. Якщо письменники 50-80-их рр. надавали телебаченню лише роль інструмента контролю репресивної влади, то, наприклад, у романі “Generation “П” Віктора Пелєвіна телебачення є вже цілком самодостатнім, і політика вже стала його інструментом (до речі, головним методом внутрішньополітичної боротьби стали так звані “інформаційні війни”, що дає привід футурологам прогнозувати, що ЗМІ зможуть замінити політичні партії). У “Generation “П” медіа-структури вже самі моделюють політичну реальність. Варто врахувати, у яких реаліях з’явився роман: російська дійсність створила благодатний ґрунт для появи такого сюжету. Повторні вибори президента Росії Бориса Єльцина показали, яким сильним є вплив електронних ЗМІ на споживача. Хворий, украй непопулярний через катастрофічну економічну ситуацію і через фактично програну чеченську війну Єльцин, рейтинг якого на початку президентської кампанії був украй низький (майже 8%), завдяки масованій агітації в мас-медіа зумів домогтися переобрання. “У наш час люди дізнаються про те, що вони думають, по телевізору. Тому, якщо ти хочеш купити пару вулиць і не мати потім блідого виду, треба спочатку зробити так, щоб над ними стовбичила твоя телевежа”, – каже один із персонажів “Generation “П”.

Усе це дає підстави говорити, що ЗМІ можуть стати перспективною мішенню для революціонерів (політичних екстремістів) ХХI століття. Експерти-терологи стверджують: якщо традиційний тероризм не загрожував світові як цілісній системі, то високотехнологічний тероризм нової епохи може спричинити кризу держав із розвинутою інфраструктурою інформаційного суспільства. Філософ-радикал Г.Маркузе, праці якого надихали європейські лівацькі терористичні угруповання, відзначав: “Відключення телебачення і подібних йому ЗМІ могло б дати поштовх до початку того, до чого не змогли призвести корінні протиріччя капіталізму – до повної руйнації системи. Тому на порядку денному стоять не питання психології або естетики, а матеріальна база панування”. До речі, образ новітнього революціонера тісно пов’язаний із комунікаційно-інформаційною сферою, його зображують як щось середнє між хакером і повстанцем.

Вибір за журналістами

Питання інформаційної безпеки набуває останнім часом неабиякої ваги. Фахівці у галузі національної безпеки відзначають: якщо Україна не зможе увійти до світової інформаційно-телекомунікаційної системи як самостійний гравець, то незалежність і суверенітет нашої держави стане проблематичним питанням. Нові можливості ставлять перед представниками мас-медіа перш за все нові вимоги. Журналісти, ЗМІ в цілому можуть не тільки відчутно впливати на процеси в товаристві, але і самі можуть стати (на жаль, часто стають) об’єктом маніпуляцій. Тому проблема самоцензури стає все актуальнішою. Мас-медіа можуть привчати свою аудиторію до мислення або нав’язувати стереотипи, вміло обслуговувати владоможців або, як мінімум, не говорити неправди... І від цього вибору в наш час занадто багато залежить.

POSTUP - ПОСТУП
№171 (615),
17-18 ЖОВТНЯ 2000 року

ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата "Поступу"
·На цвинтарі мало не побилися
·Театральний феєрверк над Львовом

ПОГЛЯД
·Львівське пиво - всьому світу
·Гаряча вода була вчора
·Розпочався опалювальний сезон
·У ногах правди немає

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Відлуння цвинтарного інциденту
·Під Покровом Богородиці
·Перемишлянщина святкувала у Львові
·КІЛЬКА СЛІВ
·Львівський мер - об"єкт критики для всіх і для кожного
·Республіканці передумали знімати Василя Куйбіду
·Міліція занепокоєна

НАША СТОЛИЦЯ
·АРХІВАРІУС
·Львівські соціалісти: ліві та ще лівіші
·Намісник і "мерседеси"

ПОСТУП З КРАЮ
·Міліція знає убивць Щербаня й Аліка Грека
·Змінимо Конституцію і виборчу систему
·Кучма і Путін знову домовилися
·Ющенко "підкорився традиції"

ПОСТУП У СВІТ
·СВІТООГЛЯД
·Переговори, які не мають права на поразку
·Сатисфакція президента Лукашенки
·Грузія віддаляється від Москви
·Емансипація в Іноземному легіоні
·Лиха вода залила Альпи

МЕДІА У ПОСТУПІ
·Слово, як засіб убивства

АРТ-ПОСТУП
·Которович в гостях у сторічної ювілярки
·Органна музика в поетичній інтерпретації
·Народна творчість Галичини
·"Контрастний" концерт Львівського камерного

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·КРАЙ
·Chevron i Texaco відтепер разом
·ОРТ поділять на чотирнадцятьох
·СВІТ

СПОРТ-ПОСТУП
·"Карпати" таки дотиснули "Сталь"
·Володимир Кличко помстився за брата
·Парадокси європейської осені
·Каспаров-Крамник- 2:3
·Дві перемоги за рахунок класу

ПОСТ-FACTUM
·КАЛЕНДАР
·Йоші Ямамото презентував "похоронну" колекцію
·Дует дизайнерів Viktor&Rolf перетворив показ у мюзикл