Сатисфакція президента Лукашенки
БІЛОРУСЬ
Андрій САЙЧУК
Цієї неділі білоруси обирали представників до нижньої палати парламенту. Вибори відбулися у 96 зі 110 виборчих дільниць. Загальна активність виборців склала 60,6%. Лише в 14 округах (3 з них – у Мінську, де кандидатами були відомі представники опозиції – екс-прем’єр Михайло Чігір та лідер білоруського “Яблука” Ольга Абрамова) вибори не відбулися, оскільки на дільниці з’явилося менше 50% виборців.
Захід і підтримувана ним білоруська опозиція від цих виборів очікували більшого. Не випадково після перемоги в Сербії Коштуніци американська Washington Post помістила на передовиці матеріал під заголовком “Наступна зупинка – Білорусь”. Проте чуда не сталося, рівно як і “третьої жовтневої”. І вина у тім як надто ситуативної та розпорошеної опозиції, так і самого безнадійно зорієнтованого на Схід білоруського електорату.
Паралелі між югославськими та білоруськими виборами напрошуються мимоволі. Але картина, що складається, свідчить аж ніяк не на користь білорусів. З одного боку, масове порушення під час голосування і тотальна фальсифікація виборів режимом Мілошевича, з іншого – тиха-мирна перемога лукашенківських висуванців без особливих порушень (а навіщо?) виборчого процесу. Про те, що таких порушень було зафіксовано мінімальну кількість, повідомили, зокрема, італійські спостерігачі (всього їх прибуло до Білорусі майже 200 осіб). І хоча вибори були визнані недемократичними і несправедливими як місією ОБСЄ, так і Держдепартаментом США, навряд чи хтось стане заперечувати, що опозиція програла через малу популярність серед народу.
Це – невтішний для білорусів підсумок теперішніх виборів. А також привід для роздумів дезінтегрованої опозиції, яка так і не змогла консолідувати свої сили ні у бойкотуванні виборів, ні у висуненні спільних кандидатів. Найбільш радикальні опоненти режиму Лукашенки з Білоруського Народного Фронту та опозиційні соціал-демократи були з тих, хто обирав бойкот.
І підстави до цього в них були.
Найкраще позицію прихильників бойкотування виборів висловив перший президент незалежної Білорусі Станіслав Шушкевич – лідер Білоруської Соціал-демократичної партії. Він назвав вибори “великим фальшуванням”, нагадавши при цьому, що після поправок до конституції країни 1996 року парламент не має жодної влади і має, по суті, декоративну функцію. Отже, вибори були апріорі лише фарсом. Саме тому насправді не було важливо, представники яких партій увійдуть до складу парламенту. Визначальним було те, чи вибори відбудуться (себто, на дільниці прийдуть понад 50% виборців) і чи їхня легітимність буде визнана Заходом. Вибори були достатньо прозорі, ба, навіть демократичні. Тож Заходу всі звинувачення білоруської демократичної опозиції у зраді, хоч-не-хоч, а довелося визнати. Отже, отримавши сатисфакцію, Лукашенка з оптимізмом готується до президентських перегонів, а демократична опозиція, за висловом самого диктатора, “залишилася на узбіччі дороги”.
|
|
