Відлуння цвинтарного інциденту
МАС-МЕДІА
Іван ГОР
Закінчення. Початок – стор. 1
Знову польські військові поховання на Личаківському цвинтарі опинилися на шпальтах газет та в телепрограмах наших західних сусідів. Уже в суботу польське телебачення повідомило, що “минулої ночі здійснено чергову “девастацію” на львівському цвинтарі “Орлят”. “Знищено нещодавно реконструйовану балюстраду. Крім того, побито польського робітника, який фотографував руйнування”.
Учора ж таки у багатьох польських газетах з’явилися окремі статті з цього приводу. Зокрема, краківський “Дзєннік Польскі” пише: “Не виключено, що цього разу польська влада вишле з цього приводу офіційну ноту... У суботу зранку, за розпорядженням одного з депутатів (прізвище не встановлено), міліціонери відібрали в польського майстра фотоапарат, коли він фотографував руйнування після демонтажу балюстради. Дійшло до шарпанини, під час якої апарат було пошкоджено. Міліціонери витягнули плівку й засвітили її... Неофіційно відомо, що Анджей Пшевознік – генеральний секретар Ради охорони пам’яті боротьби та мучеництва – хоче, щоби влада у Варшаві відреагувала на це дипломатичною нотою.”
Варшавська газета “Жечпосполіта” написала: “Адміністрація Личаківського цвинтаря і міліція не допустили до закінчення монтажу кам’яної огорожі довкола каплиці цвинтаря. Припинення робіт вимагав директор цвинтаря Ігор Гавришкевич, який стверджував, що міська рада не давала дозволу на її побудову. Після консультацій із польською владою підприємство “Енергополь” вирішило не припиняти монтаж огорожі.
Натомість найбільша польська щоденна “Газета виборча” використала цю нагоду для публікації великого інтерв’ю з львівським істориком, професором Ярославом Грицаком, у якому, зокрема, теж порушено деякі “цвинтарні проблеми”. Оцінюючи ставлення львівських еліт до цих питань, професор Грицак розповідає: “Львівські еліти дуже різні. Більшість, яка зараз є при владі, виходить з уявлень старшого покоління. Сьогоднішні працівники обласної адміністрації у переважній більшості були колись головами колгоспів, секретарями місцевих партійних осередків або дрібними урядовцями у радянському апараті. З ними взагалі не можна розмовляти про цвинтар “Орлят”, бо вони мають про нього власну думку і ніколи її не змінять. Вони пам’ятають довоєнну Польщу, польсько-українські конфлікти, а тому переконані, що поляк ніколи не може бути добрим. А якщо навіть він є добрим, то має в цьому якийсь інтерес... Є також молодша група, люди у віці 35-45 років, які досягнули вже певного становища, але ще не мають влади. Багато з них є у Львівській міській раді, на противагу до обласної ради, опанованої старшими. Але ці молоді люди не мають сили. В їх органі, газеті “Поступ”, з’явилося багато текстів на тему цвинтаря. Газета намагалась усвідомити, хто є кращим – поляки чи росіяни. Газета питала, хто заподіяв українцям більше кривди. Куди зі Львова ближче – у Сибір чи до Перемишля? Але голос молодих еліт є не надто помітним.”
|
|
