"Новий псалом Господеві..."
ПІСНЕПІВИ
Яким ГОРАК
Очевидно, ніхто не здатний передбачити якою наступною гранню таланту здивує нас Олександр Козаренко на кожному новому концерті. Лише скромний, та ще далеко неповний перелік уже багато про що свідчить: музика для театру, симфонічна музика, власні концертні виступи яко піаніста з власними творами та прецікавими монографічними програмами української музичної класики...
При тому дивує кількісна частота та якість реалізації тих граней. Кожна нова творча праця О. Козаренка, а зокрема праця композиторська, завжди будить інтерес мислячого слухача: з кожним твором постає новий, наче б ще не зауважений досі, аспект осмислення вічних загальнолюдських цінностей, завжди зароджується нове коло питань, розв’язку яких композитор апелює шукати у давніших, іноді забутих, традиціях і взірцях музичної культури. Фундаментальна музикознавча освіта дає змогу композитору О. Козаренку почувати себе вільно у музичній інтерпретації поетів українського бароко і футуристичної поезії М. Семенка, романтичною настроєністю поезії Ю.
Словацького і строгим каноном античних драм Есхіла.
Концерт, що відбувся в понеділок в органному залі в рамках фестивалю “Контрасти”, відкрив нам ще одну грань композиторської творчості Олександра Козаренка – його духовну музику. Символічно, що концерт відбувся в день Івана Богослова, в день, коли 300 років тому у Львові з’явилося перше на Україні друковане нотне видання – “Ірмологіон”. Цій даті, а також двохтисячоліттю Різдва Христового присвятив композитор прем’єру своїх духовних опусів. Проведений захід довів, що за привітним, зовні простим чоловіком, котрого всі львів’яни знають як проректора ЛМА ім. М. Лисенка, криється витонченої конструкції храм душі з непростим і багатовимірним світосприйняттям.
Духовна музика О. Козаренка розрахована тільки на концертне виконання і не обмежується дотриманням традицій духовної музики Східної чи Західної церкви. Хоч серед творів були представлені зразки музики східної (“Ірмологіон”) чи Західної (“Страсті...”), проте більший інтерес для композитора становить мистецтво поєднання їхніх традицій, вторуючи тим самим нові, іноді вельми оригінальні шляхи духовної музичної творчості.
Духовна музика О. Козаренка торкається своїми коріннями національних традицій. Тому майже всі з представлених творів (крім “Псалму Давидового”) запозичують інтонації з автентичних церковних наспівів різних регіонів України (молитвоспіви з Львівського Ірмологіону 1700 року “у “Ірмологіоні” для струнного оркестру, острозькі напіви у “Острозькому триптиху” для хору а сареllа у “Страстях...”) і навіть Словаччини (богородичні пісні з Прящівщини у “Чотирьох молебних піснях до Діви Марії”). Проте опертя на церковні наспіви не означає стильової одноманітності їхнього опрацювання. У всій програмі концерту не було й двох стилістично однакових творів, а кожний твір зокрема давав вдячний ґрунт стильових аналогій, алюзій і порівнянь. Так, гармонічна свіжість третьої мініатюри з “Ірмологіону” і дзвонарність другого піснеспіву до Діви Марії нагадували рахманінівські опрацювання церковних напівів; вплив композиторської техніки леонтовичівського “Щедрика” зраджувала третя з пісень до Богородиці; “переливи” архаїки і хорового стилю Д. Бортнянського відчувалися у триптиху, а псалом Давидів був повністю витриманий у музичній стилістиці ХХ століття. Але композиторська інвенція виступає зовсім самостійною. Наприклад, в “Страстях Господа Бога нашого Ісуса Христа” немає і сліду від очікуваних і природних аналогій з бахівськими пассіонами. Авторське прагнення “створити відповідник західному пассіону” переросло тут у створення чогось якісно і змістовно нового.
Уявлення про твір суттєво залежить від майстерної і переконливої інтерпретації виконавця. У хорі та оркестрі державної капели “Трембіта” О. Козаренко знайшов тих виконавців, які бездоганно донесли до слухача авторський задум. Чимала заслуга тут диригентів (Георгія Павлія і Миколи Кулика), солістів – Ярослави Крилошанської (сопрано) та Людмили Скорук (меццо-сопрано) у “Молебних піснях...”, Світлани Мамчур (сопрано), народного артиста України Володимира Ігнатенка (тенор), Олександра Громиша (бас) та читця – заслуженого артиста України Богдана Козака.
|
|
