Гість "Контрастів" Джон Руссо: "Це був гарний діалог..."
ЕКСПЕРТ
Лідія СТЕФАНИШИН
Для американського музиканта Джона Руссо знайомство з Україною розпочалось ще у США. Спершу – в спілкуванні з відомим українським композитором західної діаспори Юрієм Олійником, чия дружина, бандуристка Ольга Герасименко-Олійник, згодом запрезентувала Руссо свої записи на CD спільно з оркестром “Віртуози Львова”. Звучання колективу його зацікавило, і незабаром “лазерно-цифрове” спілкування переросло в живу співпрацю музикантів різних континентів, зародилася ідея спільного проекту.
Завдяки його здійсненню учасники “Віртуозів” записали компакт-диск продюсерства Джона Руссо, слухачі “Контрастів” мали нагоду послухати кларнетиста Джона Руссо, а кореспондентові “Поступу” все той самий Джон Руссо видався ще й невтомним і дуже жвавим співрозмовником.
– Ви поєднуєте в собі не лише обдарування кларнетиста і продюсера, а ще й композиторський талант. Котра лінія все ж панівна в цій тріаді?
– Я, передовсім, просто людина, закохана в музику і в життя. Це визначає мій “магістральний шлях”. А якщо поважно, то ви ніколи не повірите – я розпочав свою творчу кар’єру саме як композитор. Згодом, уже як композитор і кларнетист, зробив звиш як 20 записів на різних студіях, аж доки не зрозумів, що з фінансового боку буде доцільніше заснувати власну компанію. Так виникла CRS (компанія із запису сучасної музики), а я став її президентом. Безперечно, відтоді мені значно складніше знайти час, наприклад, для гастрольних поїздок. Доводиться займатися різноманітними фінансовими справами, дистрибуцією та ін. Але я все ж здійснюю кілька концертних подорожей на рік.
– Окрім того, Ви продовжуєте ще й педагогічну діяльність, мали майстер-класи у найпрестижніших музичних школах США. Приємно, що знайшли час і для того, щоб провести один такий майстер-клас львівським студентам ДМА та музичного училища.
– Мені було направду цікаво поспілкуватися із львівськими студентами. Вони дуже активно задавали запитання, здебільшого суто практичного характеру, котрі стосувалися техніки гри на кларнеті, звуковидобування та ін. Я приділяю цим проблемам значної уваги, оскільки й сам колись виготовляв кларнетові тростини, а тепер входжу до числа експертів (до речі, дуже обмеженого. – Л.С.) кількох престижних фірм.
– Ваш приїзд до Львова пов’язаний, насамперед, із продюсуванням нового спільного проекту – запису компакт-диску із “Віртуозами Львова”, чи з метою концертного виступу?
– Вважаю, обидва цих наміри гармонійно, а, основне, результативно поєднались. Із “Віртуозами” було записано майже 120 хвилин музики, а це – твори В.А. Моцарта, П.Гіндеміта, Р.Штрауса, багатьох сучасних американських композиторів...
– Тобто, Ви мали на меті й популяризацію модерної музичної культури США, маловідомої в нашій країні?
– Оскільки я – американець, то, безперечно, прагну до того, щоб якомога більше людей пізнали її розмаїття. Але не ставлю це за самоціль.
– Ви – в Україні вперше, і прожили у Львові 12 днів. Один із тих, хто спілкувався з Вами протягом цього часу зауважив, що повертатиметеся звідси, мабуть, трохи іншим, аніж приїхали. Й справді – наскільки змінилися Ваші уявлення про країну?
– Удома я дещо читав про Україну; я знав про її багатовікове гноблення різними націями. Усвідомлюю, що це держава нова, котра лише виборює своє місце у світі. Відверто кажучи, найбільше я боявся тут різних урядовців. Уже в аеропорті мені довелось заповнювати величезну петицію, в кінці якої мене чітко попереджували про мої права. Я навіть зрозумів, що за мною будуть невсипуще стежити. І зразу відчув певну несвободу. Якщо в Америці я можу навіть президента відправити під три чорти, то думаю, що якби тут відіслав того урядовця з летовища у тому ж напрямку – чи не опинився б у Сибіру? (Довго намагаюся переконати свого співрозмовника, що тепер він без жодної загрози для життя і здоров’я може й українського президента відправити під три чорти, але він так і не погоджується. Тому знову скеровую розмову в ближче мені мистецьке русло. – Л.С.)
– Ви є гостем Міжнародного фестивалю “Контрасти”, в межах якого презентувалась частина зробленої Вами у Львові програми. Мабуть, Вам свого часу доводилось гостювати й на інших фестивалях сучасної музики. Як Ви в цьому контексті оцінюєте “Контрасти”?
– Справді, такі імпрези відбуваються і в Філадельфії, і в Мексиці, і навіть на Далекому Сході. Мені видається, що всі фестивалі сучасної музики чимось між собою схожі, концептуально близькі. І “Контрасти” – не виняток. Можливо, що деякі фестивалі (наприклад, у тій же Філадельфії) складніше сприймати...
– Варто взяти до уваги цьогорічну, трохи змінену концепцію “Контрастів”. Адже вперше за шість років існування фестивалю поруч із ультрасучасними творами звучить і Бах, і “класика ХХ століття” – Г. Малер, П.Гіндеміт, Д.Шостакович.
– Шостакович, до речі, є одним із моїх найулюбленіших композиторів – захоплююсь його нескоримим духом. Радий, що мав нагоду вперше у Львові виконати концерт для кларнету з оркестром Пауля Гіндеміта. Цей твір також увійде до запланованого СD. Не можу принагідно не згадати й про диригента Юрія Луціва, з котрим довелось тут працювати. Склалося так, що художній керівник оркестру Сергій Бурко узяв на себе всі організаційні моменти (і, мушу додати, проявив себе блискучим організатором), тому він вже фізично не міг працювати над програмою ще й як диригент. А Юрій Луців, як відомо, є консультантом “Віртуозів Львова”, це дуже шанований у вас фахівець. Співпраця з ним виявилась надзвичайно цікавою, я б навіть хотів, щоб він став консультантом при відборі музичного матеріалу для майбутнього компакт-диску.
– Під час концерту Ви вразили слухачів передовсім емоційністю виконання. Чи відчували Ви, як “заряджається” нею весь оркестр, чи він все ж залишався для Вас більш інертним середовищем?
– Ні, навпаки, я відчував, що оркестр, хоч і втомлений восьмигодинними записами попередніх днів, викладався на сцені повністю. Це був гарний діалог, котрий, сподіваюся, матиме своє продовження.
Переклад “діалогу” після концерту забезпечив Ігор Мацелюх
|
|
