Безпартійність чи політизованість?
Інколи навіть першим особам доводиться робити вибір між "рідною" партією та "рідною" областю
РОЗДОРІЖЖЯ
Остап ДРОЗДОВ
Те, що політологи й журналісти охрестили “департизацією” влади, почалося з серпневої заяви голів облдержадміністрацій до Президента, в якій проскочила фраза “партійна приналежність окремих керівників органів виконавчої влади ... перешкоджає виконанню безпосередніх функціональних обов’язків”. Підпис голови Львівської обласної адміністрації під цим неординарним документом змусив було багатьох подумати, що Степан Сенчук дистанціюється від рідної йому Аграрної партії України. Однак наступні повідомлення прес-служби обласної адміністрації змусили засумніватися в цьому: вірність аграрній ідеї перемогла декларативні пропозиції щодо мораторію на партійне членство перших посадовців, хай і власноручно ними підписані.
Це й зрозуміло, адже безпартійний намісник схожий радше на політичний фантом: команда – велика річ.
Приводом для таких роздумів стало доручення (!) Степана Сенчука голові ЛОО АПУ Володимирові Снітинському підготувати й провести у Львові спільний конгрес Аграрної партії України та Селянської консервативної партії Польщі. (Цікаво, в якій іпостасі фігурував Степан Сенчук на зустрічі 1 жовтня з поляками, проведеній для узгодження всіх питань стосовно організації з’їзду? Швидше за все, в іпостасі неформального лідера львівських аграрників, що й підтверджує “доручення”). Ніякий “нейтральний” голова ОДА не буде аж так перейматися подібними справами. Проти такого формулювання не дуже протестував і сам
п. Снітинський, який у телефонній розмові сказав приблизно таке: “Степан Романович є членом Аграрної партії, тому змушений виконувати її програмні засади. Хоча я не сказав би, що пан Сенчук аж так переймається партійними правилами, як ви сказали. А стосовно заяви про департизацію, то це ще нічого не означає. Крім того, Президент ще не висловив свого ставлення до цього”.
Окремою темою тут може бути позиція головного аграрника Львівщини Володимира Снітинського. Саме він місяць тому, під час “круглого столу” (на Винниченка, 18) із політичним істеблішментом, дозволив собі присоромити свого однопартійця, проголосивши таке: “Партійна приналежність людини, призначеної на високий пост, – нонсенс. Ви тільки уявіть собі ситуацію, при якій кожен чиновник ОДА на своєму місці буде гнути лінію тієї партії, до якої належить! Я б навіть не наважився вимагати у нашого представника при владі звіту про виконання ним завдань партії.”. Схоже, такі “реверанси” голові облдержадміністрації мали б не вельми сподобатися. Тим паче, що курирування ним аграрних справ, без сумніву, може бути зразком і для інших посадовців.
“Пост-радянська номенклатура успадкувала всі найгірші якості радянської, – вважає політолог Леонід Сотник, до якого “Поступ” звернувся за фаховим коментарем. – Для Сенчука (як представника тієї ж номенклатури) це теж характерно. По-перше, це посадовець, який порушує Конституцію, сидячи одночасно у двох кріслах. При цьому на прямій радіолінії пояснює це тим, що, мовляв, не він один такий. Окрім того, під час передвиборної кампанії він агітував за Кучму, що також заборонено законом. Знову ж таки, пояснивши це тим, що він агітує не як посадовець, а як звичайний громадянин. От і зараз, підписуючи заяви про департизацію влади, Сенчук продовжує бути лідером аграрників”.
Сумно, що голова обласної адміністрації опинився в такій прикрій ситуації. З одного боку, розуміння державних інтересів змушують говорити про “департизацію влади” – себто про власне усунення від активного членства в політичній партії, з іншого – перебування в тій же таки партії свідчить і про певну громадську позицію, на що має право кожен громадянин держави. Інша річ, що в такому разі доводиться відповідати одразу за двох – і на партійних зборах, і на нарадах керівників областей.
Що ж, такі вимоги жанру...
|
|
