Напучування Юнони
Довжелезна сторінка з папки А. Г. нестандартного формату крейдяного паперу зі старанно виписаним текстом:
“З голосу тітоньки Юнони” –
Поглянь на себе, бовдуре! Зроби нарешті цей необхідний крок до дзеркала правди і поглянь на себе.
Який жах! І це називається чоловіком! – Маленьке загнане звіря, яке ховається під машкарою власної значущості.
Коли востаннє ти знімав зі себе цю кумедну оболонку? Хто бачив твій прямий погляд?
Захищаєш вікна своєї душі темними скельцями окулярів, ховаєшся за ними, як за спідницею матусі. “Не слухатимешся, то віддамо тебе циганам!”
Ідуть цигани! Ідуть тевтони! Ідуть москалі! Ідуть семіти! Ідуть ляхи! Ідуть гуни! Ідуть хаміти! Ідуть армагедони! Куди сховаєшся? За які окуляри?
Що ти вмієш? Чого ти навчився?
Умієш красти те, що погано лежить, і вважаєш себе борцем проти корупції. Хабар узяти можеш, та ніхто не дає. Сам, заслинений, понесеш могорича хоч до самого дідька, аби він тебе хоч на ступінь підняв над іншими такими ж, як ти, – над стадом.
Грати в карти можеш і програвати все, аж до майток.
Німці добре знають твоє картярське нутро, бо в які тільки грища ти не влізав; батька рідного програв би, махлюючи і загинаючи кутики! Заклав би у світові банки навіть свою гнилу душу, якби хтось на неї спокусився. Тому готовий закласти землі з кістками своїх безіменних предків. А ґарувати так любиш, як мурин у Гарлемі.
Де тої м’язи? Де твоя сила? Де твоя спритність? Де твоя влучність?
Кого ти захистив? Кого обдарував? Кого з біди витягнув? Кому сказав добре слово втіхи і поради?
Вважаєш, що всі тобі винні, а ти – нікому. Тобі винні й царі, і генсекретарі, і “Горбі”, і Єльцин, і Кравчук, і Кучма. Тому ти віриш у благочинні фонди і жертовних фондодавців. Будеш свічки їм у церквах ставити і лизати їхні п’яти, якщо кинуть тобі кусник зі свого фонду чи призначать стипендію.
А мужа, який сам собі дає раду і пильнує своє господарство, зневажаєш і називаєш дурним хлопом. Шкіру б із нього дер, та снаги нема.
Підніми цей камінь! І не пробуй – грижу вродиш. Хіба ти чоловік?
Скажи хоч слово іншій людині, щоб вона наблизилася до тебе, а не відсахнулася. Та у тебе напохваті одне лише слово – “я”! То як тобі, нещасному, порозумітися з іншою людиною?
Чим жінку зачаруєш? – Хіба своїм безсиллям. Підбере тебе, як песика, і буде душити на тобі блохи.
Боїшся Жінки. Боїшся, що відчує тебе справжнього, витягне тебе з твоєї мушлі. Та маєш мороку з тим, що метляється у тебе між ногами, і не знаєш, в яку діру це сховати. Тому ховаєш у ті діри, які самі відкриваються. Перша-ліпша пастка вполює тебе, бовдуре!
Отямся, отямся, отямся, отямся!
Спробуй бодай раз підтягнути догори своє тіло на жердині – може, й духа до неба наблизиш.
Навчися помічати людей довкола себе – може, й зі собою не розминешся.
Навчися з вдячністю дихати, бо колись же захлинешся, невдячний, останнім подихом. Щомиті вчися вдячності!
Не шукай у жінці й природі порожнин, бо порожнина сама тебе знайде і пожере. Поклоняйся і служи Жінці, і жона тебе назове мужем.
Не ходи на зібрання безтямних, бо заразять тебе своїм шаленством.
Не грайся з грошима – їх завжди більше назовні, ніж у твоїй кишені. Гроші завжди виграють, бо вони самі і є грою.
Будь обережний зі словом, бо Слово – живіше за уста, які його вимовляють. І дотримуйся даних обітниць, бовдуре!
(100 + 100 + 100 + 100 + 100 + 100 + 100 + 100 + 100 + 100 = 1000)
А. Г.
Ні, напевно, “тітонька Юнона” не була статевою клієнткою А. Г. Юнона була, вірогідніше, чимось таким, як образ його совісті. Те, що він переписав її настанови з особливою ретельністю, свідчило хіба про те, що вважав ці настанови важливими. Але що тоді означало рівняння у кінці тексту? За будь-яких версій воно вказувало на чіткість, однаковість елементів і послідовність, воно означало дещо одноманітну, але конче необхідну обов’язковість. Юнона була обов’язковою, цінувала виконання обітниць і намагалася цю свою рису прищепити, можливо, не надто обов’язковому А. Г. – або й сучасному необов’язковому чоловіцтву загалом. Образ чоловіка у вищенаведеному тексті – не нафантазований, як не крути. Якщо він і був адресований лише А. Г., то, як на мене, охоплював і щось загальніше. З нашим модерним чоловіцтвом діється якась не найкраща метаморфоза. Та особисто я готовий стати на захист критикованих з усіх боків чоловіків.
Ми, українські чоловіки, усе-таки ще є! І ми вміємо робити справи, за які беремося. І ми повністю відповідальні за результат нашої справи. Дехто з нас не потребує пана з канчуком за спиною, бо сам собі є паном! І я знаю таких, що можуть – і втілюють (з Божою поміччю) свої, а не чужі, ідеї у життя. Чи, може, я в полоні оман?
Зголошуйтеся, мужі!
Віктор НЕБОРАК
|
|
