Легенда епохи, що минула
Здавалося б, найкращий пам’ятник знаменитій акторці – це її ролі, відбиті на плівці, фільми, в яких вона знімалася. Однак інтерес до особистого життя зірки не дає спокою нащадкам. Минулого тижня у Музеї кіно німецького міста Шпандау відкрилася експозиція, що представляє гардероб Марлен Дітріх, придбаний владою Берліна за
5 млн. дол. спеціально для музею.
Утім, ні вартість, ані кількість суконь (а їх майже 3 тисячі) не повинні дивувати цікавих. Наприкінці 30-х років Марлен Дітріх була однією з найбільш високооплачуваних зірок світового кіно і найелегантнішою жінкою світу. Одна лише її поява на одному зі світських раутів у костюмі “Лід і лебідь”, зробленому з білосніжного лебединого пір’я, змусила битися в істериці багатьох голлівудських модниць. Марлен Дітріх допомогла змінити суспільне уявлення про те, що може носити жінка, бо в кадрі вона з’являлася у фраку, брюках і в циліндрі чи навіть у баскському береті.
Зробити з пухкенької німецької фройляйн Марії Магдалени фон Лош жінку-вамп та еталон краси на декілька десятиліть зміг би тільки геніальний художник. У ролі Пігмаліона виступив режисер Джозеф фон Штернберг, а Галатеєю стала учениця театральної школи Рейнхардта. Їх перший фільм називався “Блакитний ангел” і був водночас першим звуковим фільмом студії УФА, що дозволило початкуючій акторці продемонструвати свій чарівний, мелодійний голос, який наприкінці кар’єри дозволяв їй навіть виступати з концертами у найкращих залах Європи і США.
Після вдалого дебюту красуні студія “Парамоунт” запросила Дітріх в Америку, де упродовж кількох років фон Штернберг один за одним створював усе нові фільми за участю своєї улюбленої акторки, тож “Марокко”, “Шанхайський експрес”, “Білява Венера” стали результатом співробітництва цього дуету. Однак розрив особистих і творчих стосунків спричинив ряд невдалих ролей, і за
Марлен закріпилося амплуа авантюристки й легковажної співачки.
Контраст між Дітріх на екрані й у звичайному житті був дуже суттєвим. За кадром жінку-вамп підміняла інтелектуальна особа, з якою вважали за честь спілкуватися Еріх Марія Ремарк і Ернест Хемінгуей, Жан Кокто й Едіт Піаф, Френк Сінатра і Жан Маре. Ремарк присвятив їй роман “Тріумфальна арка”, прототипом однієї з героїнь якого і була Дітріх.
Узимку 1944 року процвітаюча голлівудська акторка вирушила до Європи в складі трупи фронтових артистів. Вона встигла побувати майже на всіх фронтах, де воювали американці, співала в госпіталях. За участь у Другій світовій війні Дітріх одержала французький орден Почесного легіону й американську медаль Свободи.
Після закінчення війни Дітріх повернулася в Америку, але відсутність ролей змусила акторку виїхати назад до Європи, у Францію, де на неї чекав Жан Габен. Роман, який зав’язався між ними у Голлівуді перед війною, став великим коханням її життя і найбільшою трагедією. Вона віддала перевагу кінематографу. Та доля недобре пожартувала з нею: вже через декілька років Жан Габен перетворився в одного з найкращих акторів Франції, а Дітріх задовольнялася епізодичними ролями, так і не зумівши повернути собі довоєнний успіх.
Однак навіть творчі невдачі не змогли перешкодити виникненню легенди навколо імені Марлен Дітріх, яке дотепер викликає інтерес і в кінокритиків, і в звичайних глядачів. Вона створила власний неповторний стиль, який став предметом наслідування на довгі роки, вона привнесла в мистецтво кіно естетичний канон, за яким нащадки судять про цілу епоху в світовому кінематографі.
К. С.
|
|
