Аромат книжки
ПРИМРУЖЕНИМ ОКОМ
Мандруючи світом чи навіть містами рідної країни, завжди намагаюся заглянути до книгарень. Маю таку слабість. Люблю принаймні погортати гарну книжку, прочитати кілька речень, оглянути окремі ілюстрації. Бо не завжди знайдуться зайві гроші, щоби зробити собі подарунок та купити те, чого хочеш.
Та й чи варто купувати? Адже вдома кілька сотень недочитаних книжок. Рідко коли вдається прочитати більш як одну книжку на тиждень. А деякі читаю роками – повільно перепускаю крізь свідомість сторінки, розділи, а потім вкладаю закладку і книжка мандрує на полицю. І може пролежати там кілька місяців, поки появиться нагода до неї повернутися.
Чомусь так уже є – крізь одну книжку можна промчати протягом кількох годин, а інша тяжко відкривається, неначе по краплині витискається зміст. Не раз відчуваєш, що автором міг би бути й сам, настільки близькі думки вичитуєш у ній. Бракує лише майстерності оповідача, оригінальності поглядів та терпіння. Бо саме терпіння нам часто не вистарчає, щоб дочитати черговий текст, а скільки ж терпіння мав виявити автор, щоб його створити?..
Я трохи консерватор, і тому не вірю, що за нашого життя книжка зникне, не витримавши конкуренції усіх тих TV, CD, WWW. Бо для того треба народитись “із комп’ютером у пелюшках”. Не дивно, що відеофільми та комп’ютерні програми продають в упакуваннях, що нагадують книги. Хоча вже не уявляю собі, як ще можна тепер створювати тексти, не клацаючи по клавіатурі та не витріщуватися в екран монітора.
Адже це майже те саме, що й творити музику, перебігаючи пальцями по клавішах фортепіано чи синтезатора. Хоча ще дають Нобелівську премію авторам, котрі визнають лише перо справжнім інструментом письменника.
Однак і у старих добрих книгарнях книжки поволі витісняються на задвірки. У нас – милом, парфумами, ковбасою чи жіночою білизною. На Заході – аудіо-відео-інтернетовим причандаллям. Там, у них, можна купити перекази змісту найголосніших літературних текстів і прослухати чи проглянути їх у аудіо- чи відеоверсіях. Десь тридцять років тому я проглянув “Братів Карамазових” на кіноекрані і навряд чи після цього колись знайду час і терпіння перечитувати цей роман в оригіналі. Завдяки екранізаціям Достоєвський втратив не одного читача.
Та все-таки я ще вірю, що й у Львові, ще за моїх часів таки з’являться нормальні цивілізовані книгарні, як у Парижі та Нью-Йорку, чи хоча б такі, які вже є у Празі або Кракові. Кілька поверхів літератури. Різної, примітивної та інтелектуальної, сірої та кольорової, свіжої та не дуже. Дня не вистачає, щоб її бодай оглянути. Щось подібне до “Форуму видавців”, тільки весь рік.
Але щоб це було у місті постійно та добре організовано. Тоді щотижня б тільки оглядав новинки, а час від часу вибирав би собі щось цікаве. І щоб
90 % цієї літератури було видано українською мовою. Звісно, мусять бути і книжки наших сусідів і оригінальні видання з англо-американського, німецького та інших мовних і культурних обширів. Бо життя пройде, а ми так і не дочекаємося українських перекладів світової класики. Що ж тоді говорити про сучасні світові прем’єри. Невже все життя читати їх чужими мовами?
Прикро говорити, але є майже незаперечним фактом те, що 50-мільйонна освічена нація і далі залишається на загумінках книговидавництва, яке в усьому світі є надзвичайно прибутковою справою. А гроші повинні знайтися в кожного, щоби зробити собі та своїм близьким принаймні щомісяця маленьке свято – купити добру українську книжку.
Нехай не відразу її прочитаєш, але вона вже залишиться в моєму домі надовго, можливо, на все життя. Адже завжди можна виділити час, щоб отримати задоволення від читання гарних книг.
Ігор МЕЛЬНИК
|
|
