Прекрасна жінка в серпанку інтриг
1900 рік у житті визначної української співачки Соломії Крушельницької
Данута БІЛАВИЧ
1900 рік Соломія Крушельницька зустрічає в Петербурзі, співаючи у складі Італійської трупи на сцені Маріїнського театру разом з Карузо, Баттістіні, Арімонді, Каротіні. Вона вже встигла завоювати любов і визнання петербурзької публіки, яка знала співачку з її попередніх виступів на сцені цього театру у 1898 та 1899 роках. У пресі з’явилося чимало схвальних рецензій на її виступи.
Ув одній з них читаємо: “Крушельницька в ролі Маргарити продемонструвала безсумнівне обдаровання. Маргарита – чи не найкраща роль співачки з усіх тих, в яких вона виступала у нас до цього часу. У створеному образі не було ніяких перебільшень, але багато теплоти. Створений нею образ може задовільнити суворі вимоги взагалі, у всіх відношеннях: задум образу вірний, а всі деталі витримано в єдиному стилі”. Саме з цього часу поняття стилю, стилевості все частіше зустрічається поряд з іменем
С. Крушельницької, що свідчить як про якісно новий рівень її виконавської майстерності, так і про зовсім новий підхід до завдань оперного виконавства, що був характерним вже для XX ст.
З відгуків на виступи С. Крушельницької у Петербурзі особливу увагу привертають рецензії Е.Бормана, критика фахового і цікавого. Він уникає штампів і вміє неординарно розповісти про неординарне явище: “Чарами новими була поява надзвичайно талановитої примадонни Варшавської опери панни Соломії Крушельницької. Артистка – винятковий феномен на нашому мистецькому небосхилі: голос великого діапазону і, я б сказав, індивідуальних характерних властивостей і тембру. З погляду суворої школи у неї помітні навіть і деякі хиби – часом плаский, “відкритий” звук, дещо вібруючі високі ноти, небездоганна інтонація, проте співачка чарує вже самим душевним, проникливим голосом. Я б жодній молодій співачці не радив спів панни Крушельницької брати собі за приклад, але я б не хотів не відчувати навіть найменших з її хиб. Та все ж молоді співачки, і не лише молоді, а й досвідчені, можуть і повинні переймати у неї подиву гідну виразність виконання своєї ролі, ясну, чисту вимову, не говорячи вже про яскравість самого співу.”
Після успішних виступів в Петербурзі Крушельницька їде до Варшави, де 1898 р. в неї підписаний контракт з Великим театром. Її перший виступ у тому сезоні відбувся 22 квітня в опері “Африканка” Мейєрбера. Ось як про це писала преса: “Варшавська публіка має звичку приходити на “Африканку” або лише після першої дії, яка є найслабшою у всій опері, або залишати театр після закінчення четвертої дії. А залежить це від того, хто має вмирати під отруйним верховіттям екзотичного Манканільєра. Вчора мала вмирати Крушельницька разом з Баттістіні, які цього року на нашій сцені виступають вперше, і тому майже всі слухачі досиділи до самого кінця опери. Частина слухачів була все ж таки трохи розчарована, бо оперу скоротили так, що Нелуско зовсім не з’явився в останній картині, і Селіка змушена була вмирати соло. Як Крушельницька, так і Баттістіні не вперше виступають у нас в “Африканці”, але вони ще ніколи так чудово не співали, як учора. Це доводить переконливо, що вони, як це і личить справжнім артистам, не спочивають задоволено на здобутих лаврах, а наполегливо прагнуть досягти вершин виконавського мистецтва.”
Першого травня у Варшаві святкували ювілей відомого польського композитора Адама Мюнхгаймера. З цього приводу була поставлена його нова опера “Мазепа”, в якій партію Марії виконувала С.Крушельницька. Її партнерами були Дідур, Сенкевич, Грабчевський. Вистава була широко розрекламована, у пресі з’явилось багато рецензій на цю подію. Про Крушельницьку, зокрема, писали: “Артистка вміє носити костюм, уміє творити стиль, уміє своїм виконанням піднести задум поета і композитора”. Але саму Соломію ця опера не захоплювала і, зрештою, вона це не приховувала. Згодом це стане однією з причин цькування співачки в шовіністичній пресі.
Саме у 1900-у році набирає розвитку інтрига навколо імені С.Крушельницької. Про неї злегка завуальовано вона натякає в листі до М.Лисенка в 1899 році. На його лист, в якому композитор пише: “Чому ж то ляхи щасливіші від українців, і коли Україна буде мати щастя чути і бачити художню перлину русько-української нації?” Соломія відповідає: “Спасибі Вам за бажання почути мене! А що-м ляхи мене слухають, то ще їм з того невелика потіха, бо вони добре знають, хто я і чия”.
Наступний етап розвитку цієї інтриги ми зустрічаємо в листі Ю.Ходаковського (співака та режисера Великого театру у Варшаві) до С. Крушельницької у Петербург. Він пише: “В ці дні у Варшаві тільки розмов, що про Вашу бесіду із співробітником “Краю”, яку було передруковано у Kurierze Codziennym з досить неприхильними для Вас коментарями; все це скидається на кампанію, спрямовану проти Вас. За твердженням “Краю” Ви начебто висловились, що усіма своїми теперішніми успіхами завдячуєте лише італійцям і аж ніяк не Варшаві”. (лист датований 14. 02. 1900 р.). Реакція Крушельницької була миттєвою. Уже 19 лютого датований її лист до відомого варшавського музичного критика Антонія Сигетинського, якому вона пише: “Як це гарно та шляхетно підхоплювати частину думки та урізноманітнювати її коментарями. Мені повторювали по тисячу разів, що я добре грала ролі в операх Монюшка, що моя, так би мовити, подвоєна старанність цілком задовільнила би безсмертного композитора. Якщо Варшава признала мою інтерпритацію цих ролей доброю, то це я завдячую тільки італійській школі. А тепер в нагороду за таке виконання одна з варшавських газет відкрила свої шпальти для пасквілю, повного отрути.” На прохання С.Крушельницької цей лист був опублікований у варшавській пресі.
Ще одна лінія пліток пов’язана з оперою В. Желєнського “Гоплана”, у якій Крушельницька чудово виконувала заголовну партію. Ця партія була дуже виснажливою. Можливо через це опера деякий час не ставилася на сцені Варшавського театру, в чому недоброзичливці звинувачували Соломію. Відголоски образи звучать в листі В.Желєнського до Крушельницької (лист від 15.05.1900 р.): “Незмірно радує мене та готовність, з якою Ви прагнете взяти участь у підготовленому концерті композиторів. Для мене це доказ Вашої доброзичливості, в якій я, зрештою, не сумнівався, незважаючи на те, що, як мені стало відомо, через Вас цілу зиму не з’являлася на сцені у Варшаві моя опера “Гоплана” і запропонований бенефіс не може тепер відбутися. Це справжній фаталізм, що опера, яка користувалась у Варшаві таким успіхом, мусила зійти з репертуару і, що ще гірше – на кілька років, бо, як видно з Вашого листа, Ви змушені на цілі роки відмовитись від “Джоконди” і “Гоплани” за порадою вчительки і лікаря. Хоч не припускаю злої волі з нашого боку... я справді розгубився у здогадах такої Вашої несподіваної неприхильності до моєї опери. Ніхто мені цього пояснити не міг, тільки Ви одна мені все роз’яснили. На такі аргументи, очевидно, відповіді немає”.
Згодом ці інтриги переростуть у справжнє цькування С. Крушельницької, що і стане причиною її від’їзду з Варшави у 1902 році. А поки що Крушельницька – улюблениця варшавської публіки. Варшав’яни обожнюють співачку, їй влаштовують овації, ім’я Соломії стає легендою. 11 червня відбувся бенефіс С.Крушельницької в опері “Графиня” С.Монюшка. Це була її коронна партія у Варшаві. Протягом чотирьох років (з 1899 по 1902 рр.) вона 76 разів виступала у цій опері. Те, що Соломія була і залишилася неперевершеною Графинею, визнавали усі, навіть її суперниці по сцені. Так, польська співачка Я.Королевич-Вайдова писала: “Крушельницька в ролі Графині не мала собі рівних, і створений нею образ залишається найкращим, хоч і після Крушельницької багато співачок бралися за цю роль, яка вимагає специфічних вокальних даних, виняткового зовнішнього вигляду та акторського таланту”. А після бенефісу польська преса захоплено писала: “То був бенефіс панни Соломії Крушельницької, і цього було б досить, щоб публіка переповнила зал театру, бажаючи таким чином виявити свою пошану до артистки, якій театр завдячує не одним чудовим вечором, майстерність якої забезпечила успіх не одній опері. Бенефісантку приймали з оваціями: їй піднесли вісім кошиків з квітами, засипали дощем квітів, плескали, викликали без кінця. Як Крушельницька співала і як грала – розповідати зайве, бо грала і співала так, як і завжди”.
15 червня артистка бере участь у бенефісі прима-балерини М.Регінської разом з А.Дідуром та з Я.Королевич-Вайдовою, а в кінці червня весняно-літній сезон у Варшавській опері завершився, і Крушельницька відбула на вакації. Спочатку провідала родину в с. Білій, що на Тернопільщині, а пізніше поїхала до Італії. Там, у Римі, вона зустрілася з М.Грау, директором Метрополітен-опера і одночасно Королівської опери “Ковент-Гартен” у Лондоні. М.Грау прослуховує співачку і обговорює можливість її виступів у Нью-Йорку й Лондоні. Але цей проект так і не був здійснений.
С.Крушельницька провадить широке листування, зокрема з такими відомими українськими діячами як В.Стефаником, М.Менцинським та ін. Вона намагалась організувати гостинні виступи Модеста Менцинського у Варшаві, але з різних причин їй це не вдалось.
ЗО вересня С.Крушельницька знову у Варшаві, де виступає на відкритті сезону в опері “Лоенгрін” Р.Вагнера разом з Френклувною та Флоріанським. Бере участь і в наступних виставах. Але найвизначнішою подією року у Варшаві була 500-та вистава опери “Галька” С.Монюшка. Передбачались грандіозні торжества, до яких готувались заздалегідь. У мистецькій пресі друкували відомості про композитора, про історію написання та постановок опери, про перших виконавців ролей Гальки та Йонтека. Саме тоді у притулку св.Францішка Салезі журналісти відшукали першу виконавицю ролі Гальки В.Ростковську. Була організована велика доброчинна акція з метою поліпшити матеріальне становище цієї співачки. І першою відгукнулась на це Крушельницька.
Сама ж п’ятсота вистава відбулася 9 грудня 1900 року. У денній виставі роль Гальки виконувала Соломія. З цього приводу преса писала: “Тільки співачці, що володіє різноманітними технічними засобами в співі, такій як Крушельницька, під силу ця нечувано важка партія, в якій широкий діапазон голосу мусить цілком відповідати широкому діапазонові почуттів – від кохання до ненависті, від щастя до розпачу, від розкішних мрій до раптової пристрасті, від щирого ліризму до драматичної грози, до трагічного крику, і, нарешті, до спокійного примирення – це власне і є проявом музичного артистизму в співі Крушельницької”. Вистава була поставлена з великим розмахом. Її трактували, як місток між двома століттями від національної до всесвітньої слави цієї опери. Це була виразна демонстрація польського патріотизму.
У кінці грудня Соломія виїжджає на гостинні виступи до Вільнюса, де виступає з концертною програмою, і як, завжди з величезним успіхом: “Дуже сильний, надзвичайно приємний за звучанням сопрановий голос співачки чудово піддається майстерному нюансуванню для відбиття найрізноманітніших почуттів і відтінків. Співачка не намагається здивувати слухачів силою свого голосу, або зачарувати красою його звучання, а користується ним тільки для передачі почуттів”. Це були останні виступи Соломії Крушельницької у 1900 році. Рік закінчився. Соломія сповнена нових задумів і планів, яким судилося здійснитись вже в наступному столітті.
|
|
