"Привітання життя": по святі
Василь КОВАЛЬЧУК
– А чи відомий у вас у Швейцарії такий поет, як Антонич?
– Малкович?
– Ні, Антонич, Богдан-Ігор Антонич, такий поет?
– Знаєте, перший раз чую, але обов’язково пошукаю за його книжкою. То є ваш товариш?
– Так. Йому двадцять сім років.
– О, то ще дуже молодий. Певно, тому я не знаю.
Ю. Андрухович. Рекреації
Благословенна Україна у часи своєї Незалежності дбає про своїх письменників (художників, музикантів, а віднедавна – і журналістів тощо). І то нічого, що гонорари естрадних виконавців (особливо у період виборів) у десятки чи й сотні разів вищі, ніж гонорари навіть найуспішніших літераторів, що навіть найбільш талановиті автори змушені виживати за рахунок відвертого кітчу, – чи ж то нашим українським митцям звикати? Соромно сказати, але одним зі способів “матеріальної підтримки” тих, хто, відмовившись від стабільнішого і більшого заробітку по базарах, чи то Польщах, чи то Італіях, продовжує творити (за покликанням серця, з тверезого або утопічного розрахунку, що, мовляв, “усе так не буде”, – або ж у силу звичайної людської впертості), є різноманітні премії (всеукраїнські, регіональні чи навіть вузько регіональні), конкурси на задану тематику і так далі... Сума винагороди, як правило, невисока; зрештою, це залежить від того, хто платить. Бо якщо платить держава, то... Ну, скажімо, дещицю років тому лауреатові Шевченківської премії отриманих за творчу діяльність грошей тільки й вистачило на те, щоби відзначити цю вельми урочисту подію у досить вузькому колі. Але мова нині не про це. А про що ж, власне, мова?
П’ятого жовтня літературний Львів мав приємну нагоду відсвяткувати “річчя” від дня народження Богдана-Ігоря Антонича, а водночас і подивитися на молодих поетів і поеток (яких було – вже традиційно – значно більше), що зібралися у Палаці мистецтв з вельми знаменної нагоди: того дня там відбувалося визначення лауреатів з-поміж учасників конкурсу на здобуття Літературної премії імені Богдана-Ігоря Антонича за 2000 рік... Голова журі – Поет Ігор Калинець. Члени авторитетного журі – не менш відомі у Львові люди: літературознавець і критик Микола Ільницький, поети Галина Крук, Марія Людкевич, Ігор Павлюк. Особливість цього конкурсу та, що існує віковий ценз: автори не можуть бути старшими від Богдана-Ігоря Антонича, життя якого обірвалося у 28 років. Тож для багатьох (якщо не для всіх) цей конкурс є унікальною нагодою спробувати свої сили – і бути справедливо поцінованим, а для абсолютних початківців – рідкісною можливістю публікації текстів... Конкурс той – досить об’єктивний, а тому й авторитетний: географія його авторів охоплює всю Україну, хоча, звичайно, закономірно домінує Львів... Зрештою, про високий рівень лауреатів промовляє бодай той факт, що й Галина Крук свого часу виборола у конкурсі “Привітання життя” перше місце. Цьогорічні переможці (а їх три: перша премія – Анастасія Угрин зі Львова, ще школярка, лауреатка Міжнародного конкурсу “Гранослов”; друга нагорода – Оксана Кішко-Луцишин із Ужгорода, теж у минулому перемагала у “Гранослові”, третя (заохочувальна) – Дмитро Лазуткін із Києва) – представили справді цікаві рукописи, за що й були справедливо відзначені. Збірка Анастасії Угрин з’явиться у видавництві “Каменяр”, як і колективний збірник вибраних текстів усіх без винятку молодих поетів, котрі подавалися на конкурс. І ось тут дуже багато залежить від упорядника. Книжку Оксани Кішко-Луцишин береться видати Ігор Трач, і це буде вже третій доброчинний внесок пана Трача у справу підтримки “Привітання життя” та його молодих авторів. До того цей чоловік великої душі видав збірки лауреатів “Привітання життя”, які посіли друге місце у 1998 (Надія Трач) та в 1999 роках (Маріанна Кіяновська).
Але чомусь трохи дивно, що благодійники роблять для “Привітання життя” чи не більше, ніж міська чи обласна влада. Але ж цей конкурс закономірно мав би бути гордістю Львова! То чому ж усі ці вельми “при-мерні” громадяно-городяни із, здається, вельми “при-марним” розумінням громадського служіння дотепер не взяли його під свій патронат? Це питання виникає, зокрема, тому, що перша премія в еквіваленті так званої “умовної одиниці” трошечки перевищує 50 доларів, тобто, по суті, вкладається у визначений нещодавно Верховною Радою прожитковий мінімум. Про заохочувальну третю премію я промовчу. Проте для багатьох учасників конкурсу в реаліях сьогодення навіть то є великі гроші. На жаль... То про що ж мова?
|
|
