Духовний старт фестивалю
МУЗИКА
Яким ГОРАК
Належного духовного тонусу фестивалю надало виконання бахових “Страстей по Іоанну” – твору, хоч менш яскравого від величних і сповнених драматизму “Страстей по Матфею”, – але все одно вражаючого глибинністю і релігійністю музичної інтерпретації історії останніх годин земного життя Ісуса. Виконання, доконане силами польських і українських музикантів, загалом високого виконавського рівня, залишило позитивне враження в цілому, хоч в окремих деталях бажало б доопрацювання. Останнє насамперед стосується складу солістів, який видався дещо нерівним. Кращим серед них був тенор Яцек Віслоцький – виконавець партії Євангеліста у речетативах і сольних тенорових арій. Йому випало чи не найбільше навантаження, з яким він гідно впорався. Специфічно цікавим привнесенням в інтерпретацію стало намагання максимально “театралізувати” розповідь Євангеліста, забарвити її емоційно у речетативах. Бас Богдан Микаль, хоч і розкрився в аріях, але зовсім непереконливим був у речетативах, де уособлював Христа. Сповнені болю і співчуття репліки засудженого до смерті Христа були передані якось прохолодно, безпристрасно.
Тому навіть кульмінаційне “Звершилось!”, в яке артист постарався “вкласти душу”, не справило належного враження. “Загадкою” для слухача залишилася Магдалєна Вітчак (сопрано). Через малу кількість сольних номерів (всього дві арії) вона не змогла повністю розкрити вокальні здібності, хоч зацікавила слухачів дзвінким і сильним голосом і вражаючою чиcтотою інтонування (особливо у хроматично насиченій першій арії). Малопомітними і відстороненими залишилися Анна Любанська (альт) та Лєшек Скрля (баритон).
Професійно гідним своєї назви (Gloria– слава) і послідовним продовжувачем обраного репертуарного спрямування (духовна музика) запрезентувався хор Gloria. Правда, бажали б бути більш виразнішими щодо характеру хори напочатку твору, та вже під час виконання справа стабілізувалася і хори, які уособлювали голоси натовпу під час суду над Христом, прозвучали на належному виразовому й емоційному рівні. Не менш вдалими були також глибокі за змістом і чудесні за музикою хорали.
До загального успіху немало спричинився оркестр Sinfonietta Cracovia. Своїм дещо приглушеним і прозорим звучанням він був під батутою Станіслава Веляника якісною і надійною опорою як солістам, так і хорові. Особливо слід відзначити невеликі солістські групи оркестру (флейта, гобой чи 2 скрипки, віолончель та клавесин), котрі створювали ювелірної роботи супровід сольних арій, неомильно і чітко виконуючи свої партії у вибагливій поліфонічній фактурі.
Великий діапазон протилежних думок слухачів викликало звучання всіх компонентів (солістів, оркестру, хору) разом. Причиною цього стала специфічна акустика органного залу, внаслідок якої слухачам у різних місцях залу неоднаковим видавалося співвідношення звукових мас: одні скаржилися на надто голосне звучання оркестру, інші – на погану дикцію хористів. На нашу думку, кожен з цих закидів не має достатніх підстав. Щодо дикції, то слід врахувати поліфонічність хорової фактури
Й. С. Баха і тут “мішанина” різних словесних складів в один звуковий потік стає невід’ємним переслідувачем. Треба віддати належне: майже всіх слухачів у залі було безкоштовно забезпечено невеличким, але дбайливо поліграфічно виданим проспектом, в якому подано текст усіх номерів мовою оригіналу і в перекладі. Тож непорозумінь довкола змісту не було жодних.
Тішимося поверненню великих вокально-інструментальних полотен Й. С. Баха після тривалої перерви на концертні естради Львова. Протягом останніх років було поновлено месу h-moll, Magnificat, прозвучали тепер і “Страсті по Іоанну”. Плекатимемо надію, що музичний Львів спроможеться на виконання “Страстей по Матфею”, і всі названі твори генія Баха активно функціонуватимуть у концертному житті нашого міста. Було б також вельми жаданим поновлення традиції виконання деяких з них на Страсний тиждень (зрештою, так передбачалось самим композитором і так виконували в його часи).
А ось як оцінює виступ диригент
Станіслав Веляник:
– Власне “Страсті за Іоанном” Й.С.Баха є результатом дуже тісних взаємин між хором Gloria і Старосондецьким фестивалем давньої музики. Ми вже співпрацюємо третій рік. У червні відбулася прем’єра “Страстей” – твору, який ми зарепрезентували й на початку львівського фестивалю “Контрасти”. Але ці два виконання явно різняться між собою. Прем’єра звучала дещо по-інакшому.
Насамперед тому, що костел у Старому Сончі, де ми виступали, є дуже маленьким і має відповідні до цього акустичні характеристики: у тій камерній атмосфері чутно всі подробиці. Натомість зал Львівського будинку органної та камерної музики є велетенським, з великою луною, і тут треба було трохи по-інакшому працювати. Ми намагалися насамперед витягнути монументалізм самої форми. Мені здається, що і хор Gloria, й оркестр з тим собі дали раду, оскільки є дуже професійними колективами. Хоч на першій репетиції нас взагалі не було чути.
То завжди так трапляється, коли приходиш до іншого залу,– мусиш спершу якийсь час повправлятися, аби призвичаїтися. Можливо навіть змінити артикуляцію, змінити стиль. Треба знати, як слід співати й грати у кожному залі (і власне у великому зокрема), щоб досягнути якнайбільшого ефекту. Gloria по суті є невеликим хором, але звучить потужно. Ми вже з цими хористами є досить здружені. Наш обмін процвітає і ми дуже тішимося з того, що він так заплодоносив на “Контрастах”. Хоч керувати виконанням такого твору – справа не з легких. Вона зовсім не до порівняння з диригуванням одним оркестром. З такими ораторійними творами доводиться працювати по-інакшому. Зрештою, специфіка криється і в самому творі, який здатний зачіпати дуже особисто й глибоко темою смерті Христа. І таке виконання є кожного разу інше, бо воно трохи залежить від суспільства, обумовлюється громадськістю і часом.
“Страсті” просто не подаси, як симфонію, де можна вирахувати час і виконати прецизійно точно. Неповторність виникає з того, як співають солісти, якою є емоція на даному концерті. І тому кожен раз “Страсті” можуть звучати по-різному. А диригування і хором, і оркестром – то опрацювання велетенського матеріалу. Тут потрібен великий виконавський апарат, тут треба звести дихання усіх. Дихання хору, дихання солістів, – а, очевидно, що співаки вже дихають по-іншому, а інструменталісти ще інакше артикулюють звук. І щоб то все зафункціонувало, по-перше, мусить бути гарна підготовка. А по-друге, мусить бути кілька таких сенсовних проб немузичних, тільки для того, щоб власне зігратися і грати, як один інструмент. Ми собі зовсім не ставили завдання наслідувати звучання давніх інструментів. Бо то є неможливим. Хоч є спеціальні ансамблі, які грають саме з таким розрахунком. На Заході така традиція вже існує довший час. Але я думаю, що нема нічого невластивого у виконанні Баха на сучасних інструментах, просто то дві різні царини. Просто музика Баха є трансцендентною. До речі, він був великим новатором. Я навіть маю підозру, що він оцінив би й сприйняв можливості нових інструментів і те, що в них є найдосконалішого. Кожен час має право на свою інтерпретацію. Щодо наших подальших виступів із львівськими колегами, то я би хотів у такому складі ще виступати. Але не знаю, чи нам то ще так вдасться. Ось мали ми ще їхати до Сум на бахівське свято. Але виявилося, що його організаторам просто бракує грошей для фестивалю. Тому наразі доводиться тішитися, що відбулися хоча б ці два концерти: у Старому Сончі та Львові.
|
|
