На краю прірви стояла українська національна збірна у Єревані
НЕРВИ
Роман ДОРОШ
Відбіркові матчі Чемпіонату світу з футболу 2002 року. 5-а група.
Вірменія – Україна – 2:3 (2:1).
Єреван. Республіканський стадіон. 16000 глядачів. Суддя – Ларсен (Данія).
Україна: Шовковський – Лужний, Головко, Ващук, Несмачний – Дмитрулін, Тимощук (Зубов), Гусін – Воробей (Михайленко), Шевченко, Ребров.
Голи: 1:0 Петросян, 18', 2:0 Петросян, 44', 2:1 Шевченко, 45', 2:2 Гусін, 55', 2:3, Шевченко, 59'.
Скільки ж здоров’я відбирає в українських уболівальників наша збірна! Ну, не можуть наші хлопці зробити так, аби ми з насолодою дивилися футбол. Ні, треба завжди створити собі купу проблем, а вже потім українці починають їх героїчними зусиллями вирішувати. Саме так було у Єревані. Так, сьогодні вірменська команда – вже далеко не хлопчики для биття, – з кожним роком ця збірна грає все сильніше. Всі вже їдуть у Єреван, добре розуміючи, що “голими руками” цю команду взяти неможливо. Та все ж...
Перед тим як перейти безпосередньо до звітного матчу, одна репліка на адресу телеканалу “Інтер”, який зголосився транслювати матч нашої збірної. Панове, навіщо було робити таку велику рекламу цій зустрічі, коли ви навіть не спромоглися показати пряму трансляцію цього матчу?..
А тепер – про саму зустріч. Неабияке здивування викликала поява в середній лінії Юрія Дмитруліна, який ніколи не грав на цій позиції. Невже в Україні немає на це місце іншого претендента? Чому не випустили на поле Мізіна? На ці питання можуть відповісти лише наставники нашої команди. Саме наставники, адже наш “метр” знову не поїхав на виїзний матч – цього разу національної збірної. Ви уявляєте, що було би з тренером збірної Німеччини чи Італії, якби вони не прибули на виїзний матч? Та ці спеціалісти мали би забути про крісло тренера національної збірної назавжди! Та в Україні все навпаки. І хронічна відсутність Лобановського вже нікого не дивує. А чи бачили ви бодай в одній збірній стільки помічників тренера? Таке можемо лише ми, українці. У нас чомусь прийнято так: чим більше тренерів, тим повинен бути кращий результат. А що з цього маємо, можемо бачити на прикладі збірної.
Початок матчу в Єревані видався доволі спокійним. Вірмени час від часу робили набіги на ворота Шовковського, наші теж відповідали атаками. Так тривало до 18-ї хвилини, коли українські захисники мило спостерігали за намаганнями Петросяна пробити по наших воротах. І ці зусилля виявилися такими вдалими, що перетворилися на гол у наші ворота. Українці, трохи оговтавшись, пішли вперед. Але найголовнішого – зрівняти рахунок – ніяк не могли досягти.
Вірмени тим часом на передостанній хвилині першого тайму провели контрвипад. І знову цей “знахабнілий” Петросян залишив наших захисників ні з чим. Уже 2:0. Що це? Україна дожилася до того, що програє вірменам 0:2? “Що за нездарна команда?” – подумалось у цю мить. Мабуть, не один український уболівальник промовив кілька “лагідних” слів на адресу української команди. Були, мабуть, і такі, хто просто вимкнув телевізор, аби не бачити цієї ганьби.
На щастя, потім усе владналось. У нас же є рятувальник – Андрій Шевченко. На останній хвилині першого тайму Андрій забив красень-гол зі штрафного. А потім зробив усе, щоби початок другого тайму видався нестерпним для вірменів. Інколи вони просто не тямили, що робити з м’ячем. Наслідок – іще один гол-красень. Цього разу у виконанні Гусіна. Вірменія – в шоці. Усі розуміють: це все, кінець. Мрія про перемогу над українцями вмерла. А через 4 хвилини померла і мрія про нічию. Бо на 59-й хвилині наша команда розіграла комбінацію, яку щодня треба показувати молодим футболістам. Ребров зробив виірену передачу на Воробея, а той не менш ефектно перевів м’яч на Шевченка. Останній же потужним ударом встановив остаточний результат матчу.
Наступні тридцять хвилин минули у кволих спробах вірменів змінити щось у цій зустрічі, та це радше нагадувало непродуману навалу, яку наш захист без проблем ліквідовував. І ще. Вся Україна не могла “натішитися”, коли на футбольне поле вийшов Михайленко. Як же так? Дмитро вже і забув, коли востаннє грав у вищій українській лізі, – тепер він спеціалізується лише у грі за “Динамо-2”. Так, звичайно, там він справжня зірка. Особливо коли грає проти ФК “Вінниця”, “Буковини”, сумського “Спартака”. Вибачте, панове тренери! Але ж це не той рівень. І Дмитро, звичайно, нічим особливим не запам’ятався. Хіба що постійно намагався чимшвидше позбутися шкіряної кулі...
Але менше з тим. Найголовніше – що наша збірна спромоглася на першу перемогу. Так, ви скажете, що це лише збірна Вірменії. Та згадайте минулий відбірковий цикл – до Чемпіонату Європи, коли саме після перемоги над вірменами до збірної Росії прийшли більш вагомі перемоги: над ісландцями, французами... Тож тепер нашій збірній знову треба перемагати – 11 жовтня в Осло команду Норвегії, яка розпочала відбіркові матчі ще гірше за нас.
Зараз у норвежців лише два очки. Спершу була нічия вдома з вірменами, а в суботу – на виїзді з командою Уельсу. Причому “вікінгам” довелося відіграватись, адже відкрили рахунок (на 60-й хвилині) господарі – відзначився Блейк. За 10 хвилин до закінчення матчу нічию норвежцям приніс Хальмстад. Ще в одному поєдинку нашої групи команда Польщі вдома перемогла білорусів – 3:1. Хет-трик на свій рахунок записав Калюжний, а у гостей відзначився Риндюк. Загалом, у цьому матчі полякам пощастило. Білоруси грали з ними на рівних увесь матч. І якби не помилка голкіпера білорусів Варивончика, яка дозволила Калюжному вивести свою команду вперед за рахунку 1:1, то не відомо, чим би ще все закінчилося.
|
|
