Втеча з Бригідок
Більшість львовознавців оповідає про знамениті Бриґідки як про такий собі неприступний замок Іф, звідки ніхто і ніколи не втікав. Це повна нісенітниця, бо нема таких замків і ґратів, які би не піддалися тамтим львівським злодіям. Із Бриґідок ще й як утікали, особливо під час повоєнного розгардіяшу на початку двадцятих. Одного дня з в’язничого шпиталю дружно зробили ноги аж шістдесят в’язнів. Друга голосна втеча припадає на початок тридцятих, коли легендарний бастіон полишили одразу шестеро збуїв.
Щоправда, вони втекли не з самих Бриґідок, а з буцегарні при Янівських каменоломнях, куди злочинців вивозили на примусові роботи. Було то так. Завбачлива дирекція уклала цю команду із запеклих ворогів – трьох злодіїв із клепарівської банди Чабана і трьох – із Погулянки. Та волею фортуни до команди потрапив клепарівський фальшувальник документів Фішель Бретт. Бретт не був лушпайкою злодійського світу, та цього разу опинився за ґратами через цілковиту дрібницю – влаштував авантуру в шинку Мандля. Йому аж ніяк не випадало паритися на нарах, бо мав за собою таку низку гріхів, що якби виплили, міг би назавше переселитися до цюпи. Поки п’ятеро його кумплів жерлися між собою і таргали важкезне каміння, він усе писав на волю сумні листи. Зрештою колеги з волі зглянулися і передали Бреттові в торбі пилку до заліза. Першого ж дня товариші Бретта під час обідньої перерви “з нудьги” відпиляли залізну ніжку від тюремного столу. Другого дня вони знову “бавилися” тою ніжкою, переробленою на долото, аж у бетонованій підлозі камери зробилася дірка, а за кілька днів – чималенька дзюра. І ніхто того не завважив, хоча на в’язничій підлозі не було перських диванів.
Тоді, скрутивши линву з одягу, злодії дісталися на перший поверх до пральні, котра замикалася на “іграшковий” замочок. А тут нове випробування – з одного боку мур буцегарні, з іншого – глибокий кар’єр, з якого добували каміння. Вихід, звісно, був, бо каміння перевозили на другий бік у великому коші, підвішеному на линві. Кіш пересувався за допомогою руків’я, котре треба було крутити. І тут, замість рятуватися, злодії згадали старі кривди і влаштували страшний гармидер. – Не поїдемо з тими клепарівцями, – волали погулянківці. – Знаємо, що то за одні. Ще скинуть нас у прірву, як якихось там Котигорошків! – То не втікайте, – огризнувся до них дебелий “граб” Владзьо Кивай із Погулянки. – Ага, не втікай! Ти диви, який мудрий! То ви будете водити козу шинками і любитися з бінями, а ми гнити у криміналі! А дзуськи! Та ми зара гукнемо по “дзядів”, то будете виділи! – Тихо ша! – розборонював Фішель Бретт своїх поплічників. – Утікати слід усім, або нікому. Присягаю, жи коли будемо ві Львові, пороблю всім вам фальшиві леґітимації і добре віддячу за допомогу... Алярм зчинився лише за кілька годин. До буцегарні при Янівських каменоломнях прибув знаменитий комісар Бонцьо, щоби розпочати слідство в тій справі. Директор буцегарні був у страшній паніці: – Яй, та ж як то могло статися? Вони аж ніяк не могли змовитися. Вони жерлися між собою як павуки у слоїку! – Що ж, якось вони таки змовилися, – стенув плечима Бонцьо. – Прошу вповісти: скількох осібників здатен перевезти той кіш? – Лише двох, – схлипнув убитий горем директор. – Тоді я вже знаю, як воно то зробили. А ви зрозуміли, як примудрилися утекти шестеро злодії, коли зважити на те, що жоден член клепарівської банди не погодився їхати з погулянківцем?
Відповіді наступного четверга.
Відповідь на кримінальну загадку “Так Клепарів бавивсі”, вміщену у “Поступі” від 28 вересня: Бонцьо побачив у люстрі, як рука з татуюванням вхопила щось із вазонка. У люстрі кожен образ є перевернутим, (ліва рука виглядає, як права тощо). Та зважимо на те, що Бонцьо бачив не саму руку, а її подвійне відображення у дзеркалі, себто права рука виглядала як права, а ліва як ліва. Очевидно, що Бонцьо побачив праву руку з татуюванням і дійшов висновку, що це саме Мілько взяв бранзолетку панни Сяні.
Л. А.
|
|
