Ярослав Рущишин: "Це все було тоді настільки пафосно"
– Тепер прийнято казати, що у той час Ви і Ваші товариші належали до прогресивної молоді і випереджали своїм мисленням державу на багато років вперед...
– Я сумніваюся, що випереджали. То були настрої, і ми хотіли незалежної держави. І якщо спитати будь-кого за що голодували, ніхто вам не назве тих шість умов, а кожен скаже – за Україну. То було не спеціально, ми попали на ті настрої і висловили їх через свою акцію. То були настрої не тільки студентства.
– Чи були у Вас до організації акції і під час її проведення якісь контакти зі спеціальними службами? Вас залякували, попереджали?
– У мене контакти з ними були ще до студентських років. Ще до голодування, бо розмовляв українською мовою.
– Цим ця акція була для самих студентів?
– Це була політична акція, і, можливо, як політики ми не використали з неї нічого, з того тепер користають інші. Але було добрим те, що кожен з нас, хто брав участь у голодуванні, взяв планку для себе і він уже ніколи в житті не піде в рекет, не опуститься до чогось негідного.
– Після голодування як складалася Ваша доля?
– Я закінчив навчання і почав працювати за спеціальністю. Будь-яка робота повинна бути завершена до кінця і лише тоді буде результат, якщо все буде допрацьовано до кінця. Ця акція показала нам, що не до кінця ми все робимо, нам треба більше працювати. І теж дала досвід, що не можна робити щось наполовину. І це була не лише одна акція, а взагалі робота в студентському русі.
– Який найяскравіший спогад з голодування?
– Не можу сказати щось конкретне. Це все було настільки пафосно тоді. Напевно, повернення з Києва львів‘ян. Я приїхав трохи раніше. Запам‘яталися слова Косіва з плачем, коли ми їх зустрічали. А конкретно якийсь момент окреслити важко.
P. S. Зараз Ярослав Рущишин є головою правління відкритого акціонерного товариства “Троттола” (легка промисловість)
|
|
