10 років по тому...
Студентське голодування у Києві 1990 року стало найяскравішим свідченням політичного потенціалу нації,- на жаль, так і не зреалізованим
ІСТОРІЯ
Ольга ЯЦЕНКО
Коли говорять про студентське голодування, я відразу згадую статтю під назвою “Квіти для старшої сестри”, яка вийшла в той час в газеті українських школярів “Зірка”. Йшлося в ній про букет білих троянд, який принесла на майдан школярка, аби підтримати свою старшу сестру, котра голодувала. Але ті, хто справді провів два тижні на граніті в Києві, зовсім інакше згадують голодування: без білих троянд, але з великою впевненістю у власну перемогу у будь-яких справах.
Олег Мудрик голодував усі дні. “Лише в останній день у мене різко впав цукор у крові, тому я змушений був до води, яку ми пили, додати дві ложки меду. Я й досі відчуваю наслідки того голодування. Від того, що в мене впав цукор, я маю проблеми з підшлунковою залозою. А відразу після голодування мав ще й алергію”, – зізнається Олег Мудрик. Більше того, він переконаний, що хоч здоров’я людини є найбільшою цінністю в тому житті, Олег і зараз прийняв би рішення голодувати. “Був період, коли сталося загострення, – розповідає Олег Мудрик, – ми з Ігорем Особиком вирішили перейти на сухе голодування. Ми навіть хотіли відмовитися від води. Це був 7 день голодування і ще не було жодної реакції з боку влади”.
Влада і справді зволікала з реакцією. Тоді студенти вирішили піти на крайні заходи і заявили, що влаштують самоспалення. Уже наступного дня на майдані не можна було проштовхнутися. Люди прийшли подивитися, як це відбуватиметься. Для багатьох українців, особливо у Києві, такі кроки були чимось незрозумілим і винятковим. Самі ж голодувальники визнають, що вже тоді зовсім інакше сприймали дійсність і жили з баченням нового державного устрою.
“Ми були на вісім років попереду цієї держави, – говорить Олег Хавич, організатор студентських акцій у Чернівцях, – а у політичній перспективі може і на 20, я не знаю”. Яскравим прикладом такого поступу Олег вважає реакцію Служби безпеки на студентську діяльність. “Для мене це була особиста трагедія, що перший контакт зі Службою безпеки я отримав у незалежній Україні в 1993 році. Не у 89, коли ми організовували акції, ні в 90, ні в 91. Це був перший “наїзд” на мене з боку СБУ, яке стосувалося студентського руху, руху, який не подобався цій незалежній державі”, – стверджує Олег Хавич. “Для мене голодування найбільше запам`яталося, коли Верховна Рада оголосила, що вона підтримала наші вимоги. Це було найсильніше враження. Було зрозуміло, що нас “кидають” з тим, що зняли тільки Масола, а все решта перенесли на потім, але відчуття перемоги, відчуття того, що ми показали країні і світу, що звичайні люди можуть перемогти систему – це було найсильніше відчуття перемоги.
Бувають моменти зневіри, відчуття поразки, але відчуття тієї перемоги залишаться з нами назавжди”.
|
|
