Бунт і ми
НАША ЕПОХА
Тарас БАТЕНКО
Значення бунту жовтня 90-го куди більше, ніж це вже написано у новітніх літописах. Це не лише моральне та бойове хрещення молоді, а й народження нового покоління, нового культурного феномена, нових імен, які навіть прямим чином не були пов’язані зі студентським голодуванням. Для мене жовтень 90-го – це народження нової творчої генерації, яка й зараз перебуває в авангарді.
Це своєрідний маніфест творчої молоді на перехресті епох. Це героїчна поведінка з метою розкріпачити суспільство, надати йому динаміки психозу невідворотності змін.
Як і шістдесятники, покоління жовтня 90-го мало своїх духовних наставників. Розпочинали цей ряд Олесь Гончар, Михайло Горинь, Ніна Матвієнко, а могли б завершити Юрій Покальчук та Лесь Подерв’янський.
Це покоління має культурні постаті, які ще при житті можуть відповідати рівню класиків, – Юрій Андрухович, Віктор Неборак, Володимир Цибулько, Оксана Забужко тощо. Воно має політично ангажованих “батьків” у вічному творчому пориві – Маркіяна Іващишина, Олеся Донія. Воно мало і має інтелектуальні продукти – “Вивихи”, антологію “Молоде вино”, структури “Асоціація 500”, “Нова дегенерація” і
т. п. Це покоління має своїх “зірок” публіцистичного та політичного пера – Олександра Кривенка, Володимира Павліва, В’ячеслава Піховшека, Віталія Портнікова, Олександра Ткаченка. Має своїх “капіталістів”-роботодавців, які в 25-30 років опікуються виробництвом, де задіяні тисячі їх “батьків”, – Ярослава Рущишина, Богдана Пужака. Воно має власні політичні смаки, однак здається, що це покоління єднає не стільки політика, скільки сама культура.
Це покоління, на відміну від шістдесятників, спромоглося на бунт, який, гіперболізуючи власні досягнення, називає революцією (властиво, “оксамитовою революцією”). Якщо шістдесятники продемонстрували бунт віртуальний, революцію свідомості (екзистенціальну революцію), бунт ідей у межах панівної ідеології, то покоління жовтня 90-го спромоглося на те, щоби “бунт” став доконаним фактом.
Воно має своїх героїв і антигероїв. Як відомо, студентський бунт маніфестував з гаслом “Геть Масола – Кравчука!” Але це покоління можна поціновувати також за те, що воно не чіпляє поспішно ярликів. Чи є, скажімо, антигероєм колишній прем’єр Віталій Масол? Гадаю, сьогодні не можна дати на це однозначної ствердної відповіді. Мені також здається, що Віталій Масол може доповнювати цей ряд героїв. Згодом колишній прем’єр-міністр пояснював, що його відставка була зумовлена політичною і громадською позицією, що не влаштовувала сили, які рвалися до влади, тож він відмовився бути флюгером у політиці. І вже цілком риторичним є питання: чи є антигероєм Леонід Кравчук? Усі вони нині перебувають у процесі героїзації. Герої та колишні антигерої схильні нині творити новий міф – міф про єдність суспільства та влади у період великої трансформації системи кінця 80-х – початку 90-х років. Це, в цілому, унікальний випадок, коли не залишається персональних антагонізмів, і герої та антигерої в солідарному екстазі говорять про єдині цілі: тоді й тепер, але надто тоді, у жовтні 90-го. Що ж це за революція, що замість терору і тотальності продемонструвала зречення від рабської ідеології, брехні й того ж таки терору? Це – мистецтво бунту.
У певному сенсі покоління “жовтня 90-го” й далі є бунтівним. Скільки чільних представників, народжених жовтнем 90-го, є нині в ешелонах влади, і скільки серед них таких, що одержимо прагнуть туди потрапити? У 1990 році це покоління під вимогами неможливого заявило: “Ми повстаємо, отже, існуємо”. “Ми йдемо!” – стало гаслом для частини покоління, котре консолідовано спробувало “піти у владу” в
1994 р. в рамках об’єднання “Нова хвиля”. Як у 1990-му, 1994-му, так і нині бунтарський порив триває. Цей порив став стилем у політиці та мистецтві, викликом заяложеному й старому стилю епохи. Чи переміг “жовтень 90-го” “Великий Жовтень”? Поставимо питання інакше: чи здатний бунт перемагати революцію, яка, до того ж, обернулася у свою протилежність? Бунт, на жаль, не є астрономічним явищем, він застиг і увірвався. А тому революції у 1990 році не сталося. Далі, вже у 1991 році, здійснилося дійство перевтілення чи переодягання “Великого Жовтня”, старої номенклатури – в нову одежину, а далі скріплення такого переодягання печаткою референдуму 1-го грудня. У жовтні 90-го у вітчизняних коридорах влади не знайшлося свого герцога де Ліанкура, який на питання короля Людовіка XVI: “Це бунт?”, міг би відповісти: “Ні, сір, це не бунт. Це – революція”.
Продовження теми – стор. 6-7
|
|
