Місто карликів
ДИФУЗІЯ
Часами здається, що Наше Місто повинно стати містом карликів. Часами здається, що воно саме плекає саме м а л е н ь к и х людей. Це стосується практично всього.
Місто краде воду із водопроводів, які, напевне, ніхто ніколи не зможе відремонтувати, відтак води, а тим більше – гарячої , мало. Маленькими повинні стати й люди, щоб не використовувати багато води. Містом їздять маленькі автобуси, дахи яких пригинають не в міру перерослих львів’ян, у черговий раз нагадуючи: не виділяйся своїм зростом. Квартири дедалі зменшують висоту. Лише старі будинки вражають простором, решта – гнітять і примушують сідати та дивитися у вікно. Квартири й повинні бути маленькими: щоб менше витрачати електрику та газ, щоби вміщати маленьких людей. У маленьких квартирах – маленькі кухоньки, на яких маленькі товариства провадять маленькі кухонні розмови.
Великою популярністю свого часу користувалися напівпідвальні приміщення: щось таке у Львові кличе вниз, у підвали, вузькі й низькі. До сьогодні живі легенди про втрачені карти підземель і підземних ходів, які ваблять до себе романтиків, допитливих і... низеньких, бо ж спробуй впхати метр вісімдесят у вузький тунель легенди.
Зараз досить просто порівняти зріст наших музичних “зірок”: більшість із них достатньо компактні для того, щоби друкуватися в повний зріст на постерах у музичних журналах.
Взявши участь у двох великих референдумах, місто виплекало ідею свого маленького народного волевиявлення. У рішеннях та емоціях обивателів також переважають думки саме маленьких хвильок: менше, тихіше, слабше – основна квінтесенція останніх років. З шести років – до школи, менше навантаження дітям, менше екзаменів, урізаний бюджет, коротші антени мобільних телефонів і бажано – один телевізійний канал. Інші, менш якісні й більш популярні, відключать за борги перед передавальними центрами. Одну вежу біля Юра зробити коротшою, а взуття продавати лишень маленьких розмірів. Великих просто не знайдеш. Шлюбну церемонію скоротити, як і Службу Божу (хто ж вистоїть довгу?), сам шлюб повинен тривати не більше трьох років, в розлученні більше року одному не проводити.
У маленьких людей плекаються маленькі думки. Краще не галасувати: на нас і так вже пальцями зі Сходу України показують, що от, мовляв, вони не люблять росіян. Тому про бажану українськість бажано говорити тихіше і менше. Дублюють на Західну Україну фільми українською мовою – і добре. Більшого нам не треба. Польський цвинтар – теж виключно львівські маленькі проблеми. Що нам до України та українського нафтопроводу, що нам до прохання прем’єр-міністра і міжнародних відносин – у нас свої маленькі думки.
Єдине, чого не можу збагнути своїми метром вісімдесят трьома сантиметрами – то це до якої межі малітимемо, і чи не зникнемо зовсім, залишивши нащадкам ще одну львівську таємницю.
Сергій СМІРНОВ
|
|
