Цей спокусливий романтизм шістдесятих
НОСТАЛЬГІЯ
Наталка КОСМОЛІНСЬКА
Осінь для Львова – пора знакових мистецьких ювілеїв, що традиційно відзначаються виставками. Флінта, Лисик, Звіринський... Добре, що відзначаються і доречно додати (завдяки родинам і друзям, насамперед) – традиційно. Сумно, що все це – ретроспективи, ретроспективи, ретроспективи.
Час ще, здавалося б, такий недавній, такий наш, такий впізнаваний в обличчях учителів, друзів, колег уже дивиться на нас з музейних стін проминальним поглядом вагомих сторінок історії українського мистецтва.
На виставці малярства Зеновія Флінти, яка відкрилась у Національному музеї, час якось по-особливому близько відчутний. Немає космічної патетики Лисика, немає місячної потойбічності Звіринського. Є Зеновій Флінта: Львів і Карпати, пляжі і кораблі , портрети друзів і квіти. Усе це професійно, все – талановито, все – в добрих стильових рамках того, що прийнято називати “львівською школою колоризму”: Сельський – Звіринський (Сезан, Леже, Дерен, Уайєс). Усе це більш вагоме і цікаве, зважаючи на прокрустове ложе соцреалізму. І все це можна було б з належною цікавістю перегорнути і покласти на відповідну поличку історії нашої культури, якби не ЧАС. Його подих вібрує за площинами помальованого полотна, виставковими залами Національного просто таки гуляє запах відлиги, незнаний нами запах Львова 60-х. Це коли сонце починає світити яскравіше, а у друзів, які говорять про шляхи світового і українського мистецтва, горять очі. (Ми можем це збагнути, ми пережили свою ейфорію на початку 90-х). Друзі – вони теж усі тут, хто в портретах, хто – у залах. І фото, як добре, що так багато фото, де такі всі молоді: і Флінта, і Мінько, і Бокотей, і Медвідь, і Левків, і Шимчуки, і Мотики...
Щире захоплення від досконалості світу, від його краси і раціональної уладнаності відчутне у кожному творі Флінти. Мистецтву кінця 2000-го, як на мене, його конечно бракує. Не формально-мистецького еквіваленту, а суті, наповненості, вміння бачити красу, вловити її миттєвий доторк. Одним словом – романтики. Бо часи, вони не бувають добрі чи погані. Вони однакові, на них завжди нарікають. Бувають гірші, це коли війна. Бувають депресивні, як оце тепер. У часі, коли малював Флінта, теж вистачало своїх тарганів. Просто було ще бажання дивитись вгору, на сонце і небо, і вперед, – коли виростуть діти, яким було би радісно жити в цьому місті, у цій країні, на землі...
Зеновій Флінта – художник і премія.
У четвер у Національному музеї у Львові під час урочистого відкриття виставки живопису львівського художника Зеновія Флінти відбулося також вручення обласної премії в галузі образотворчого мистецтва ім. З.Флінти, заснованої 1 вересня 1996 р. Журі, у складі Б.Буряка, І.Даниліва, І.Калинця, Я.Лемика, Л.Медвідя, В.Отковича, Б.Сороки, Є.Шимчук, З.Мазурика та Р.Лубківського, свого часу присудило премію, яка окрім відзнаки, передбачає ще й грошову винагороду, І. Стеф’юкові (1996), О.Голубцеві (1997) і Г.Друль (1998). Цього разу ректор ЛАМ Андрій Бокотей вручив премію 1999 р. за персональну виставку під час акції “Музей скла у Львові” професору Олександрові Звіру, а диплом I ступеня – братам Тадеєві й Михайлові Риндзакам за художнє оформлення постановки опери “Набукко”.
|
|
