Теорія управління
КОНФЛІКТОЛОГІЯ
Для ефективного управління державою обов’язково потрібен ворог. Для управління поліцейською державою потрібен ворог внутрішній.
Як найпростіше відвернути увагу суспільства від насущних проблем? Від порожніх гаманців, корумпованих чиновників на “Мерседесах” і голодних шахтарів перед стінами Кабміну? Від того, що вода подається за графіком? Від того, що гаранту Конституції довіряє лише кілька відсотків громадян?
Як змусити суспільство забути про це та багато чого іншого? Дуже просто – досить знайти йому ворога. Ворога, на якого завжди можна було би вказати як на винуватця у всіх бідах – “він з’їв наше сало!”, “він блокує поступ реформ!”, “він заважає нашому дорогому Президентові робити українців щасливими!” тощо. Ворог потрібен і як чинник консолідації – для того, щоби сама влада не розслаблялася й іншим не давала.
Ворог потрібен усім. Пам’ятаєте анекдот радянських часів? “Американець прокидається вранці і думає про роботу, бізнес, гроші, француз – про любов, коханку. Прокидається “совок” і думає: “А що ж нам робити з американською воєнщиною?”.
Україна у своїй практиці державного будівництва пішла вже “прокладеним” шляхом. За тим винятком, що об’єкт для боротьби українська влада завжди намагалася знаходити всередині країни. Бо ж кивнеш на Захід – не дадуть кредитів, косо подивишся на Росію – газовий краник прикрутять чи російськомовних заходяться захищати. Хоч-не-хоч, а доводиться шукати крайніх усередині країни. Є, щоправда, й інший резон у наявності внутрішніх ворогів – вони вкрай потрібні тоді, коли суспільству треба пояснити потребу “закручування гайок”. А в тому, що така потреба на часі, влада, очевидно, анітрохи не сумнівається.
Силовики, схоже, давно мріють про повернення до практики “закручування гайок”. Вряди-годи доблесні спадкоємці Залізного Фелікса здійснюють, так би мовити, “пробні заходи”, чекаючи, як на них відреагує суспільство. Суспільство зазвичай мовчало. Мовчало тоді, коли СБУ заборонило в’їзд на територію України голові Всеукраїнського єврейського комітету, вітчизняному медіа-магнатові Вадиму Рабиновичу. Мовчало, коли те саме спіткало американського громадянина, власника газети “Kyiv Post” Джеда Сандена. Мовчало, коли голова СБУ повідомив, що в Криму нейтралізовано “групу чеченських терористів”, які нібито готували замах на Л.Кучму. (Цікаво, навіщо Кучма чеченським терористам?).
Оглядачі пояснювали ці інциденти “порахунками” між олігархами, надмірним бажанням окремих відповідальних товаришів вислужитися і здобути чергову зірочку. Чи просто сподобатися Президентові. За тим усім якось не помічалося, що силовики здобувають надмірну вагу. Що серед можливих наступників прем’єра називають насамперед міністра внутрішніх справ і голову СБУ. Що контролю за діяльністю силових відомств немає жодного. Що підпорядковуються вони лише одній особі у державі. Це доволі характерні ознаки. У будь-якому підручнику з політології це називається “авторитаризмом”, “поліцейською державою”.
Маємо нового ворога!
22 вересня Служба безпеки України повідомила українському народові радісну звістку: викрито групу осіб, які “цілеспрямовано готувалися до повалення конституційного ладу в Україні”. Як повідомляє Інтерфакс-Україна, ця група осіб – “мешканці Чернігівської, Запорізької та Сумської областей”. Жодного слова про їх ідеологію, політичні погляди.
Схоже, сценаристи “перевороту” вирішували, кого саме зараз зручніше зробити ворогом українського народу: комуністів чи націонал-радикалів, а може, ще когось. Скажімо, анархістів. Врешті-решт спинилися на зручнішому варіанті – “червона загроза”. Україні було повідомлено, що переворот планували здійснити члени ліворадикальної організації Всеукраїнський союз радянських офіцерів.
Саме вони, за даними СБУ, й утворили лиховісну організацію під назвою “Реввоєнсовєт” та бойові загони – “Червону гвардію”, які й мали б здійснити заколот – захопити військові об’єкти, атомні електростанції та магістральні газопроводи.
Повідомлення СБУ про змовників-терористів більшість оцінила, як маячню. Навіть лояльні до влади політики зауважували, що подібні речі в Україні неможливі. Це підтвердив навіть заступник міністра внутрішніх справ М.Джига. Справді, важко собі уявити, що групка пенсіонерів, нехай і військових, зможе захопити військові частини та газопроводи! Важко уявити, що в Україні будь-яка політична сила спроможна зробити таке.
Ніхто в таку можливість не вірить, але чомусь усі ми мовчки ковтаємо репліки Президента та його оточення про потребу “жорсткішого контролю”, “посилення пильності” та “активізації боротьби”...
Пам’ятаєте, свого часу “Post-Поступ” опублікував карикатуру, на якій тодішній прем’єр Леонід Кучма обіцяв “прикрутити гайки”. Час настав, панове! Леонід Кучма, мабуть, вирішив-таки взяти приклад зі своїх середньоазіатських колег і перестати нарешті бавитися в демократію. Тим більше, що ці ігри вже давно нікому не потрібні – ні вітчизняній еліті, ні нашим західним кредиторам. Зрештою, чим ми гірші від Туркменистану чи Азербайджану? Коріння ж у нас одне – “совок”.
Наразі ж змовників затримано. Український народ на чолі зі своїм верховним гарантом може спати спокійно: на сторожі його конституційних прав стоїть держава. Щоправда, поліцейська.
Олег БАЗАР
|
|
