Нейтральна смуга
СУСПІЛЬСТВОЗНАВСТВО
Питання інформаційної безпеки – одна з провідних тем у дискусіях російських мас-медіа останніх тижнів. З одного боку, йдеться про захист свободи слова – чи радше про її оборону перед владою, яка виглядає у північних сусідів дедалі менш привабливою. З іншого боку, нам, українцям, ніяк не випадає нехтувати самою буквою доктрини інформаційної безпеки росіян: перебуваючи (через брак власної ідеології) в одному з Росією інформаційному полі, Україна (та, офіційна, де не спрацювала національна ідея) плентається у тіні “великого брата”.
За останнє десятиліття Росія відзначилася трьома принциповими новаціями у царині ідеології, а саме: претензіями на захист “російськомовного населення” (в Америці це, наприклад, злодій “Япончик”, у Чехії – старий папуга, що пам’ятає “job твою мать” від серпня 1968-го, в Україні – перша е-е... особа жіночої статі); відмовою від незастосування ядерної зброї першою (йдеться про головний, ідеологічний, вимір цієї заяви); і, нарешті, нинішньою доктриною інформаційної безпеки. Якщо незалежні журналісти Росії стривожені головним чином перспективою зростання цензури на “внутрішньому інформаційному ринку”, то західні мас-медіа коментують появу доктрини фобіями Путіна-розвідника, який упроваджує звичні методи відповідно до свого нового статусу. Варто додати, що за часом підписання такого документа збігається з підбиттям інформаційних підсумків “Підводної Одіссеї полковника Путіна” (ну ніхто ж їм не винен із таким “пабліситі”!).
Тим то й мовою, пам’ятною з радянських часів, у доктрині йдеться про “підривну діяльність, інформаційні війни та інформацію як зброю”. Як каже герой передачі НТВ Хрюн, “Росія бігає по колу, і десь там, на її стежці, лежать граблі”. Останніми твердженнями на користь цього є ситуація довкола боргів компанії “Медиа-Мост” “Газпрому” та чергова маячня з підводним човном “Курск”: держава таки прямує до безпрецедентної концентрації влади: першої, другої й усіх можливих інших, “а затєм”... зосередиться на реалізації завдань вселенських масштабів і вселенської ж дурості, адже запланована операція з підйому атомного човна – стовідсоткова “паблік рілейшнз” акція – обернеться жертвами серед водолазів, загрозою радіоактивного забруднення, колосальними витратами тощо. Героїв з-поміж рабів не бракувало ніколи. Вочевидь, були Стаханови і серед будівельників пірамід. “Фараонізація” – визначальна характеристика сучасної Росії. Чи ж тільки її?..
Ясна річ, вплив нової російської “штучки” стане відчутним в Україні дуже скоро: обсяг інформаційних потоків північного сусіда є вражаючим. Проте сакральне (хто такі українці й чого вони хочуть) навіює думки, існування яких нагорі не можна ні довести, ні навіть припустити, а саме – стосовно доктрини інформаційної безпеки України!
Скористаймося борхесівським прийомом цитування і наведімо фрагмент документа, про який ідеться: “Серйозну небезпеку являють собою: прагнення Росії до домінування в інформаційному просторі України, витіснення України з зовнішнього і внутрішнього інформаційного ринку; розробка Росією концепції інформаційних війн, що передбачає створення засобів небезпечного впливу на інформаційні сфери України; порушення нормального функціонування інформаційних і телекомунікаційних систем, а також цілісності інформаційних ресурсів, отримання несанкціонованого доступу до них”. Як вам таке? Зміни мінімальні: “Україна” – “Росія” – “ряд країн світу”.
Проте якщо облишити іронію, доведеться констатувати: відсутність послідовної, чіткої та зрозумілої позиції державних мужів щодо національних інтересів призвела до відчутного напруження у суспільстві. Події останніх місяців переконливо свідчать, що “національна злагода та стабільність” виявилися результатом стагнації національної ідеї (чи загальнодержавного суспільного розвитку, якщо комусь не подобається попередній термін). Парадокс полягає у тому, що патріотична, краща частина населення України віддала на поталу гіршій саму можливість критикувати владу, яку ліберальні та незаангажовані мас-медіа у спокійному тоні характеризують як авторитарну, маючи цілковиту рацію. А ми, патріоти, – ні пари з вуст. Хто з цього користає, видно на недавньому прикладі Донецька, коли до виявів економічного невдоволення було докинуто питання про “язик”. Зоряна кар’єра у хлопців з українського відділу ФСБ!
Загнаний влітку 1999 року у свій п’ятий кут (бо нагороджений орденом), В’ячеслав Піховшек уособив тенденції химерного розвитку української журналістики. Продажність зробилася визначальним мірилом успіху в царині вітчизняних мас-медіа. Нагорода з рук тодішнього “ворога преси №6” є лише дотепним символом, його можна порівнювати з долею орденів Британської Імперії, свого часу вручених the Beatles – і невдовзі “бітлами” повернутих...
Життєво необхідними складовими нації, а отже, елементами національної безпеки, є мова, релігія, освіта і мас-медіа. Обмежимося характеристикою світських атрибутів. У структурі інформаційних потреб чільне місце належить телебаченню. Елементарне соціологічне дослідження (перемикання каналів через фіксовані проміжки часу) подає реальний стан справ у царині мови і мас-медіа. Спробуйте. У той же час спроба захисту звукового середовища виявилася абсолютною “ляпою” (юридично) і призвела до цілком протилежного ефекту (соціального). Логіка власника ятки, з якої лунає яке-небудь “Здравствуй, Вася...”, приблизно така: “Я маю клопіт з ненаситними податківцями, пожежними, санітарними та іншими інспекторами, це – влада; і ця влада мені “вкручує”, що я маю слухати?!. Може, я й не люблю блатної російської музики, але тепер пускатиму лише її”.
Висновок буде лише один: професійне творення привабливої національної ідеї, яка спрацює так, що “Данія здригнеться”
(Л. Подерв’янський), є реальним, на жаль, уже єдиним шансом незалежності, прихистком української ідентичності. Інакше доля України – залишитися нейтральною смугою поміж інформаційних процесів. Брудні онучі, загноєні бинти, порожні бляшанки з-під консервів, трупи... Ave, Україно багатовекторна!
Ярослав НЕВЕЛЮК
|
|
