"Кіна" не буде?
Порятунок львівських кінотеатрів - у роздержавленні й системі "Долбі-стерео"
ІНДУСТРІЯ
Василь СКРІБА
Криза кіномережі у Львові й області набула такого жахливого вигляду, якого, кажуть, немає ніде більше в Україні. Найцікавіше, що у фахівців є відповіді й на питання “хто винен?”, і на питання “як “виборсатися” з цієї проблеми?”
Без перебільшення, Львів можна назвати містом кінотеатрів, принаймні таким він був. У кінці 20-х років століття, що минає, тут було де подітися й затятому кіноманові, й звичайному городянину, хоча, зауважимо, в ті часи, ймовірно, у нашому місті не знайшлося б жодної людини, байдужої до “фільмового мистецтва”. А місцем, де його можна було любити або ненавидіти, були кінотеатри. Їх тоді було десь так 14: Apollo, Avenue, Colosseum, Chimera, Casino, Fatamorgana, Grazyna, Kopernik, Lew, Luna, Marysienka, Oaza, Palace, Uciecha – і кожен пропонував глядачеві найсвіжішу продукцію з конвеєра світової кіноіндустрії, де провідну роль, як і сьогодні, відігравали США. Бо 250 американських “кінофабрик”, найбільшими з яких були Paramount, Universal, First National, Fox, Metro Goldwyn, разом продукували приблизно по 800 фільмів щороку.
За радянських часів кількість кінотеатрів у Львові збільшилась, і ще якихось десять-п’ятнадцять років тому трималася біля позначки “28”. Взагалі ж, у часи панування компартії (цур їй!) влада трималася за кіно як воша кожуха, і недаремно, адже прибуток від його показу займав третє місце після торгівлі горілкою і тютюном. Потомленим від тогочасного ладу, який тільки обіцяв хороше майбутнє, громадянам “імперії” хотілося хоч якогось “релаксу” – видовища, і вона його їм давала. А водночас і заробляла, аякже.
Останнім часом відвідування кінотеатрів знизилося в... 129 разів, повідомляє інформагенція “Львівські новини”. Колись кожен фільм у середньому дивилися 2 мільйони 431 тисяча глядачів, тепер же – 6600. Тоді зазвичай у залі сиділи 72 глядачі, сьогодні – лише 15. Раніше, років так 13 тому, кожного українця “заносило” у кіно щорічно 15,8 разів, нині – 0,11 (тобто один середньостатистичний львів’янин до кінотеатру ходить один раз майже на 100 років!). Прибутків від кінопоказу – ніяких, у найкращому випадку вони просто мізерні. За даними аналізу фінансово-господарської діяльності кінотеатрів Львова за минулий рік, проведеного відділом культури та організації дозвілля мерії, львівські кінотеатри за надані послуги одержали 123,8 тис. грн. Лише 13% із цієї суми – 15 тис. грн. – становила виручка за кінопоказ. Решта – за організацію вечірок (12%), від кафе і барів (19%), доходи від суборенди власних приміщень (22%) та від співпраці з юридичними особами (35%). Висновок, відтак, напрошується сам собою: демонструвати кіно – і невигідно, і збитково.
З усіх кінозакладів, що належать до комунальної власності міста, в основному з демонстрації фільмів наважуються виживати, за даними того ж аналізу, тільки кінотеатри ім. Т. Шевченка, “Київ” та ім. Б. Хмельницького із його т. зв. індійським ухилом. Тим часом “канули в Лету” “Стрілець”, “Карпати” і “Левеня”: вони взагалі не функціонують. Одна з причин – неможливість заробляти кошти, необхідні для того, щоби сплатити орендну плату за приміщення.
Усі кінотеатри Львова потребують негайного капремонту, а їхній репертуар – осучаснення. Так, наприклад, від директорів кінозакладів можна почути нарікання на те, що глядачеві просто нема що показати, оскільки у фільмофонді Львівського обласного кінопрокату є тільки старі, неякісні, низькосортні й некомерційні стрічки, від яких неможливо отримати віддачу. “А що можна взяти з фільму, який вже пройшов телебачення? Ми тішимося, коли до нас прийдуть два глядачі”, – каже директор кіновідеоцентру “Кассандра” (до нього входять кінотеатри ім. Коперника та ім. Л.Українки) Марія Кияк.
А широкого асортименту назв від облкінопрокату, напевно, наразі й не варто чекати. Насамперед – через ту ж нестачу фінансів. Роман Давид, головний спеціаліст з рекламно-інформаційної роботи Львівського облкінопрокату, погоджується, що репертуар пропонованих у прокат фільмів справді далекий від ідеального. Проте все ж, каже він, у ньому є й унікальні фільми класиків світового кінематографа – Довженка, Іллєнка, Осики, Параджанова, Тарковського, Бергмана, Фелліні, Бунюеля. Інша справа, що на них, звичайно, капіталу не заробиш. “Кінотеатри, – каже п. Давид, – хотіли би взяти фільм, який би сам по собі гроші давав, їх більше ніщо не цікавить”.
За словами директора “Кассандри”, з пропонованих у кінопрокаті фільмів ще трохи можна заробити хіба що на еротиці. Звісно, можна пригадати, що у нашому місті відбуваються і прем’єри (згадати хоча б “Армагеддон”, страшна згадка про який надовго залишилася в пам’яті мешканців Червонограда, “Титанік”, “Вогнем і мечем” і, нарешті, “Жанна д’Арк”). Проте ці фільми, за словами Романа Давида, беруться безпосередньо з Києва, та й прибуток можуть принести здебільшого кінотеатрам, розташованим у центрі міста, а точніше, тільки одному – Галицькому центру кіномистецтв, що належить до обласного підпорядкування. Розповідає Марія Кияк: “От, наприклад, “Титанік” був. Він у Галицькому центрі кіномистецтв збирав, умовно кажучи, 100 гривень, у той час коли я збирала 10 або й 5. Вже отих кілька метрів, які треба пройти до мене (мається на увазі кінотеатр ім. Коперника. – В.С.) глядач не зробить”.
У відділі культури та організації дозвілля міськради відповідають, що до кризи призвела ціла низка факторів: по-перше, загальна економічна криза, а по-друге, відсутність державної політики в галузі культури і національної ідеології.
Та головний винуватець – рішення облвиконкому “Про розмежування комунального майна закладів культури, спорту, друкарень та кінопідприємств між власністю області й власністю міста та районів”, за яким 1992 року було ліквідоване обласне управління кінофікації, “серце і мозок” кіномережі Львівщини. Саме воно займалося постачанням кіноапаратури і деталей, фінансуванням, розробляло спеціальні репертуарні плани, де вказувалося, де і що закупити та де і що показати. Зі скасуванням цього управління зруйнувалася ціла система. Варто зазначити, що на решті території України обласні управління кінофікації залишились неушкодженими. Через те, можливо, й змогли собі закупити в Київської національної студії Cinema пакет із циклу фільмів про історію України Вінниця, Маріуполь, Донецьк, Полтава. “Ми теж хотіли це закупити для шкіл, – розповідає головний експерт з рекламно-інформаційної роботи Львівського облкінопрокату Роман Давид, – але нам не виділили на це грошей, сказали, що немає”.
На запитання, як вийти із кризи, легше дати відповідь, аніж справді вийти з неї. От нещодавно, 4 вересня, міська рада прийняла ухвалу “Про кінотеатри м. Львова”. Згідно з нею, зокрема, передбачено приватизувати кінотеатри ім. Коперника, Б. Хмельницького,
Л. Українки, І. Миколайчука. Згадана приватизація і є одним із кроків до нормального існування кіномережі.
Тоді, можливо, у Львові з’явиться такий собі “Кінопалац”, і для того, щоб подивитися хороший фільм у доброму кінотеатрі з модерними “прибамбасами”, не треба буде їхати до столиці. До речі, майже панацеєю для подолання проблеми невідвідування кіно львівські фахівці вважають систему “Долбі-стерео”. Вона зараз активно “заробляє” гроші для власників кінотеатрів у Польщі – та й у тому ж Києві. Чи буде Львів наступним? Та це вже інше питання...
|
|
