Забавки європейських монстрів
Боротьба концепцій розширення ЄС на Схід
ІНТЕГРАЦІЯ
Любко ПЕТРЕНКО
Доля кандидатів на вступ до Європейського Союзу дедалі більше стає залежною від політичних ігор найамбітніших країн-членів ЄС. Нову партію гри несподівано оголосили прем’єр-міністри Великобританії та Швеції. Тоні Блер і Горан Парсон запропонували оптимальну, на їхню думку, стратегію розширення Союзу, яка передбачає поступове прийняття найбільш підготовлених кандидатів.
Блер і Парсон хочуть зберегти обличчя Союзу, який два роки тому встановив “рікХ” розширення на Схід – дві тисячі третій. Утім, згодом більшість західноєвропейських держав заявили, що цей термін є надто нереальним. “Може, десь так рік 2005-2006”, – примовляли брюссельські функціонери.
“Але навіщо зволікати, якщо серед кандидатів вже є країни, які виконали всі вимоги для вступу, висунуті ЄС?” – запитують лідери Британії та Швеції. Свою позицію вони оприлюднили на сторінках Financial Times. “Тут не йдеться про дискримінацію когось із кандидатів; навпаки, якщо хтось із них доклав більших зусиль, аби підлаштуватися під стандарти ЄС, то чому його старання не мають бути винагороджені?”, – резонно питаються Лондон і Стокгольм. Вони висловлюють переконання, що така тактика допоможе досягнути значного поступу в переговорах з країнами-кандидатами, а отже, прискорить реалізацію пріоритетного завдання Євросоюзу – розширення на Схід.
Від нового року Швеція переймає від Франції головування у Європейському Союзі, а разом із ним – і переговори з кандидатами. Шведський прем’єр упевнений, що коло країн першої хвилі, а також терміни інтеграції можна буде остаточно визначити на саміті ЄС у Гетеборзі в червні 2001 року. І кому ж із бажаючих долучитись до елітарного Європейського клубу (а їх – півтора десятки) може поталанити? У статті в Financial Times про це не йдеться, але брюссельські експерти вже досить чітко визначили коло пестунчиків долі. На щастя (чи на жаль), Польща, наша улюблена сусідка і стратегічний партнер, до них не належить: надто вже багато залишилося в неї невирішених проблем. Значно ефективніше до стандартів ЄС зуміли пристосуватися невеликі країни: Словенія, Естонія, Чехія й Угорщина. За це їх і буде винагороджено, якщо, звичайно ж, британсько-шведська позиція візьме в Брюсселі гору.
Тому, хто стежить останнім часом за процесами, які відбуваються в Європейському Союзі, не важко здогадатися, проти чиєї концепції розпочали війну Блер і Парсон. Пригадаймо собі, як у середині літа Німеччина і Франція запропонували таку гру: хто в ЄС “найсильніший”, той і буде “паротягом”. Мало хто засумнівався б у тому, що роль європейських “локомотивів” пасує лише Берліну та Парижу. А раз вони тягнуть усе на своїх плечах, то й шанувати їх мають більше, аніж інших, і голос їхній повинен бути вагомішим.
Зайве говорити, що “локомотивна концепція” зачепила за живе амбіції – у першу чергу, Лондона, який зумів знайти спільників, скандинавські країни (Швецію, Фінляндію і Данію). “Четверо проти кардинала”, себто проти решти Євросоюзу. Шанси в них невеликі...
Німецький канцлер Гергард Шрьодер не забарився з відповіддю на “Блерову провокацію”, його підтримав і прем’єр Італії Джуліано Амато. Вони теж виявилися прихильниками публіцистичного жанру. Так, у газетах La Repubblikа і Frankfurter Allgemeine Zeitung в унісон з’явилися статті про альтернативну концепцію розширення ЄС. Німецький та італійський лідери нібито й не виключили остаточно з порядку денного цю дату –2003 рік, але зробили низку застережень, які фактично унеможливлюють цей термін.
Головна вимога, висловлена в цих статтях, стосується реформи Союзу (і насамперед – відмови від консенсусу). Адже й зараз, коли членів лише 15, кожне більш-менш серйозне рішення народжується у важких муках. А що ж буде, як за круглим столом у Брюсселі зберуться представники 25-30 держав?.. Тож, на думку Шрьодера, необхідно класифікувати питання: деякі з них ухвалювати за спільною згодою всіх членів ЄС, деякі – кваліфікованою більшістю, а деякі – простою більшістю. Лише в такому випадку Євросоюз зможе ще якось функціонувати і не перетвориться у чергову занадто бюрократичну недієздатну інституцію. Окрім того, Шрьодер і Амато пропонують своїм колегам з ЄС ухвалити конституцію Союзу, яка б чітко окреслила сферу компетенцій різних інституцій цієї організації.
Європейська гра набирає обертів. Та в ній Україні знову відведено роль стороннього спостерігача. Хоча – їй і не звикати.
|
|
