"Концерт - це вистава"
принаймні так вважає скрипаль-диригент Р.Канетті з Ізраїлю
Роберт Канетті вже вдруге відвідує наше місто завдяки співпраці з оркестром “Віртуози Львова” та активній організаторській діяльності керівника цього колективу Сергія Бурка. Плани та програми “Віртуозів” завше віддзеркалюють їхнє прагнення знайти нові можливості діалогу з публікою, зацікавити потенційного глядача певною концертною “інтригою”, котра може полягати чи то в програмі, чи в її виконавцях... Цього разу відігравали свою роль обидва компоненти, адже нечасто у Львові відбуваються концерти за сприяння МЗС Ізраїлю, небагато презентувалось у нас вихованців Джульярду, однієї із найпрестижніших музичних шкіл світу, та й дві українські прем’єри нараз звичні хіба що в концертах сучасної музики.
Програма справді передбачала не лише відкриття нових творів, але й їхнє високе духовне наповнення. “Молитва” І. Ліфа, “Меса рибалок” Г.Форе та А.Мессажа. Як не парадоксально, але ці домінантні в програмі першого відділу, релігійні за назвами твори чи не найменше відповідали глибинній духовній суті. Один із авторів втратив її десь поміж спокус модерних технік, інші – надто захопились земною красою мелодій. Натомість, значно досконалішим у цьому контексті видався начебто знайомий Восьмий квартет Дмитра Шостаковича
(у транскрипції для камерного оркестру Р.Канетті), єдино достойне завершення вечора із дещо строкатим і хаотичним перебігом подій. Адже після короткої початкової “Молитви”, інтерпретованої такими яскравими солістами як Володимир Дуда, сам Роберт Канетті та його український учень Назар Пилатюк, для маестро-скрипаля настав нарешті час продемонструвати себе і як диригента. Доволі складно судити об’єктивно, наскільки оригінально вдалося Р.Канетті “прочитати” твір українського композитора, адже виконавцями залишались “Віртуози Львова”, а за фортепіано був сам автор – Олександр Козаренко. Його блискуче витриманий у полістилістичній манері “Концертштюк” направду прикрасив першу частину концерту, можливо, навіть став її кульмінацією. Хоча ще за декілька днів до концерту Р.Канетті вважав, що “кульмінацією першого відділу стане “Меса рибалок”, адже я вперше роблю цей твір з хором хлопчиків, що звучить немов орган...”, – тут маестро трохи прорахувався: орган, з усім своїм тембровим багатством і містичною піднесеністю за класифікацією залишається все ж “неживим звуковим тілом”, а специфіка і біда хору в тому й полягає, що там живі люди співають. Або діти. І органу навіть при найбільшій аудиторії не перетисне зі страху горло. З хором таке, на жаль, трапляється.
Наступною несподіванкою стала “Повільна частина” одного з батьків авангарду Антона Веберна. Йшлося про юнацький твір у зовсім не притаманній майбутньому творцеві пуантилізму романтичній манері. Я навіть не переконаний, що сам автор втішився б цій прем’єрі. І справа не у виконанні – воно було напрочуд прецизійним і коректним, а радше в тому, що для кожного автора, навіть генія, краще залишати деякі ранні спроби в архіві. Зрештою, було в цій прем’єрі й багато повчального: усі зрозуміли, як добре, що історія зберегла для нас класика додекафонії, а не перестиглого романтика. І як гідно опісля всього звучить Шостакович.
Восьмий квартет, безперечно, став найбільш гармонійним акордом вечора. Не за звучанням – бо стільки там дисонансів болю й розпуки, але за загальною спрямованістю усіх виконавців, їхньою настроєвою єдністю із залом. До честі “Віртуозів Львова” варто ще раз відзначити, що колектив показав себе як творча індивідуальність, в єдиному русі й життєвому ритмі – коли злагоджено, коли всупереч іншій творчій особистості, диригенту Р.Канетті, котрий, зрештою, вважає, що “значно важливіше показати свою індивідуальність та індивідуальність оркестру. Концерт –це своєрідна вистава”. Show must go on.
Л.С.
|
|
