СПРАВА ПРО НАЇЗД
У 30-х роках на вулицях Львова вирував занадто вже жвавий дорожній рух. Трамваї, вози, авта та мотоциклетки ганялися вузькими вуличками без жодних правил, а серед того розгардіяшу хаотично снували юрми недисциплінованих пішоходів, що в купі часто призводило до так званих “карамболів”. Доктори з “наглої помочі” вже змордувалися розвозити по шпиталях потовчених львів’ян і гостей міста. Та “потовчення” малої гімназистки Казимири Санської не було ординарним дорожним випадком – водій серед біла дня збив дівчинку, коли вона переходила вулицю Львівських Дітей (теперішню Федьковича) і втік із місця аварії. Наразі мала перебувала між життям і смертю у Жидівському шпиталі, а обурені львів’яни вимагали знайти і покарати того мерзотника. Редакції місцевих денників благали зголоситися свідків аварії, а тому, хто знає ймення винуватця, було обіцяно премію. Та час збігав, а злочинець гуляв на свободі.
Аж раптом до поліційного комісаріату при Бальоновій зателефонувала жінка, котра покликала до апарату знаменитого комісара Бонця:
– Гальо! Сервус, пане кумісаре, на дроті пані Гукова. Звиняйте, жи вас непокою, та я є свідком того страшного карамболю. Так-так, я виділа того ґунцвота, коли він переїхав малу Каську. Чи можу призначити вам рандку у кнайпі Нафтули при Трибунальській? Коли? Нині об одинадцятій. Нє, скорше не випадає, жи мушу зварити обід для свого Дзюня. За годину Бонцьо сидів у Нафтули і смакував неповторними тепферівськими флячками. Тільки-но заміряв попросити другу порцію, коли до нього підсіла захекана панія невизначеного віку, пропахла цинамоном і терпентиною, одним словом – типова львівська домогосподарка.
– Смачного, пане кумісаре, – заторохтіла панія, скидаючи безформного капелюшка. – Я си трохи припізнила, то прошу вибачити. Маю лише хвилю часу, бо мушу бігти годувати свого чоловіка – він робе інжиніром на Рупертівській фабриці в нічну зміну. Знаєте, той Бодьо вічно голодний. Як нагло не дам йому жерти, то зужиє мене разом із пантофлями. От така вона є – тєжка доля ґаздині!
Бонцьо терпляче дочекався кінця тиради:
– Люба пані, ви вповідаєте вельми цікаві речі, та, коли ласка, хтів би-м почути щось про дорожній випадок. Тим паче, жи ми двоє спішимося.
– О, так-так. Така, знаєте, макабрична історія. Перед двома днями я робила для Дзюня картопляні пляцки – мені, знаєте, пофортунило купити дуже таної бараболі з Давидова... Ага, про що це я? Раптом чую, жи зафуркало авто і одразу по тому – страшенний лемент. А коли кинулася до вікна, мала Каська з шестої брами вже лежала на бруці, а від неї від’їжджав віз “Генерал моторз”. Тоя точно знаю, бо мій Бодзюньо має такий самий. І я навіть можу вам уповісти хто крутив кермо. Тут Гукова вляглася бюстом у Бонцеві флячки і зашепотіла йому просто на вухо:
– То був наш льокатор, пан Крабус, – страшний, скажу вам, мішиґіне. Тому прошу зберігати повну дискрецію, жеби я не мала потім клопоту. А як чоловік ніґди не має часу піти на поліцію, то сказав, аби я сама вам все то переповіла. Іно під дискрецією, жи гди я маю паритися по судах, коли маю в хаті Бодя, котрий робе в нічну, а коли є в хаті, то як не спить, то жере?
– Котра тоді була година? – поцікавився Бонцьо.
– Е-е... Щось біля третої. Так-так, дитиська іно поверталися зі школи.
– Ну що ж, шановно, на превеликий жаль про жадну дискрецію немає й мови.
Доведеться списати з вас протокола, а коли саме ваш сусіда переїхав дівчинку, то вам не оминути лави свідків на суді. Та спершу мушу перебалакати з тим паном і збадати його авто. Як там його, кажете?
– Крабус, Ґеньо Крабус, урядник колійового департаменту.
– Ви щось казали, жи ваш Бодьо теж має авто “Генерал моторз”?
– Е-е... так-так, – Гукова на хвилю завагалася – лише на хвилю, та Бонцеві й того вистачило, аби дійти висновку, що у тій справі належить іще добряче попорпатися.
Чому Бонцьо переконаний, що пані Гукова бреше?
Відповіді на кримінальну загадку “Рейс із кокаїном”, уміщену в “Поступі” від 14 вересня:
Коли Енріко Перес ніколи б не був у Львові, і взагалі у Польщі, він не зміг би так швидко дати раду з місцевими дрібними грошами – адже латиноамериканська валютна система відрізнялася від тодішньої польської. Вочевидь, треба притримати першого підозрюваного.
Л.А.
|
|
