Свято православ"я не за горами
ПОЧИН
Остап ДРОЗДОВ
Ідея Української Православної Соборної Церкви давно пульсує в колах духовенства, проте має характер гіпотетичних балачок: церковні верхи ще не можуть поставити інтереси містичного Божого Тіла понад свої власні. Однак нарешті українське православ’я зробило перший (і вагомий) крок до об’єднання.
ІV Помісний Архієрейський Собор УАПЦ може стати історичним для Церкви. На вчорашній прес-конференції Владика Львівської єпархії УАПЦ Макарій розповів про майже пригодницький розвиток подій у Києві. Саме у столиці 14-15 вересня УАПЦ позбулася начеплених на неї ярликів неканонічності й неблагодатності.
Передісторія цієї гілки православ’я сягає 1989 року, коли вона відійшла від російського духівничого древа, тим самим прирікши себе на нападки недругів Національної Церкви. Як зізнався Владика Макарій, на Собор львівська делегація (близько 300 осіб) їхала з твердим наміром почати
об’єднавчі процеси у православ’ї, усвідомлюючи водночас усю проблематичність цієї затії. Атмосфера з’їзду була вкрай важка, особливо з огляду на невизначеність із УАПЦівською господаркою після відходу у вічність предстоятеля Димитрія. Головні завдання Собору формулювались у двох площинах: унормувати життя Церкви й увійти в сім’ю помісних православних Церков світу.
Майже за канонами голлівудських сюжетів, після першого дня роботи прийшов факс від Вселенського Патріарха Варфоломея, який не благословив (світською мовою – заборонив) колективне Богослужіння. Причина – суто формальна: документи посвячення українських архієреїв не були подані. Однак наступного дня таки відбулася Літургія в Андріївському храмі, яка стала живим знаком для православ’я: завдяки присутності Блаженнішого Костянтина (Митрополита УАПЦ в Америці, який є членом Вселенської Патріархії та духовним опікуном УАПЦ) Українська Автокефальна Православна Церква ввійшла в євхаристійне єднання зі Вселенською Церквою. Тобто ця подія, за церковними параметрами, є ознакою канонізації УАПЦ. А це – зовсім нова якість.
Це означає, що тепер Церква може стати фундаментом майбутнього об’єднання. Київський Патріархат в особі Філарета є персоною нон-грата, тому під його омофором ніякого об’єднання не може бути. Московському Патріархату залишаються два сценарії: або зайняти позу противника (це – найвірогідніше), або добровільно ввійти в національний церковний союз. Однозначно те, що перший крок зроблено, і його “автором” є УАПЦ, яка отримала всі “паперові” підстави бути загальноукраїнським соборником.
Чи викличе це якийсь резонанс – покаже час. Принаймні осяйні обличчя митрофорних протоієреїв УАПЦ (відтепер - канонічної Церкви) свідчили, що розмови довкола соборності православ’я перестають бути лише балачками. І це тільки початок. Далі буде.
|
|
