Імплементація чи впровадження?
Соціолінгвістика: мовний паркан і що за ним
НАБОЛІЛЕ
Віталій РАДЧУК
У червні двохтисячного року мудрагелі з управи голови держави, що прибрала офіційну назву Адміністрації Президента (для непосвячених пояснюю: це орган самоврядування українського народу), “подарували” тутешній калиновій говірці нове чуже слово. А точніше б сказати – видерли з нашого синонімічного словника й списали в архів з півсторінки лексичних перлин, що їх багатьма поколіннями збирано й відграновано. Ці розумники відгородилися від загального сприйняття черговою абракадаброю, котра в частоколі подібних має посісти стовпове місце, адже саме через означене нею поняття сьогодні проходить нерв політичного життя країни. Тим самим усім показано, як далеко наша влада стоїть від живої мови народу, його духовної культури і сьогоденного болю.
Невже справді наша рідна материнська мова така бідна, що в ній не могли знайти пристойного і точного слова писарчуки за високими дверима кабінетів, перетлумачуваних “у колі наближених” на офіси? Та ні ж бо, такого слова серед тих, що ми їх щодня чуємо, вони, либонь, і не шукали, бо переконані в тому, що дня політичної термінології більше годиться чужинська говірка, а не питома мова землі, “яку сходив Тарас малими босими ногами”. У них своя мова – для порозуміння з привидами закордонних гостей, прописаних у домовики, а ще більше для власної келійної зручності. Адже тарабарським жаргоном легше вішати людям порцію за порцією макаронні вироби на органи слуху.
Дивно проте, що цю заразливу моду передражнювати іноземців переймають і культивують деякі журналісти, яким сам Бог велів стояти на сторожі культури рідного слова, адже слово для них – не тільки основне знаряддя роботи, але й втілення кодексу професійної честі. Критися за заборолом сну рябої кобили, примушувати читача або слухача шукати глузд у чортибатька-чому, в нісенітниці – негідно, негарно, ганебно. Та й просто нерозумно, адже бажання бути зрозумілим у своїх почуттях і помислах – чи не найприкметніша ознака людськості. То нащо себе обкрадати? Відомо ж бо: хто як говорить, той так і вміє думати. Зазвичай парканами зауму прикривають кволість інтелекту, коли нема чого сказати людям путнього.
Хто ж бо, крім обділених колисковою піснею недотеп та ще підбріхувачів, прив’язаних до корит паханів-олігархів і їхніх ставлеників, міг перелицювати, перекаламутити й перекапустити віддавна вжиткові в нашому краю поняття таким недолугим звукорядом, що ріже слух: ексклюзив, консенсус, саміт, брифінг, рейтинг, кілер, маркетинг, топ-сервіс, шоп, дилер, спікер, таймер, уїк-енд, нонсенс, генерація, фундатор, електорат, істаблішмент, інавгурація, імпічмент, супермаркет, прайс-лист, бізнес-леді, овер-тайм, паблік рілейшенз, імідж-мейкер, мас-медіа, прес-реліз, толерувати, перманентно, драстичний, релевантний і т. д.? Усі вони цілком піддаються зворотному перекладові, всі мають у мові Тарасовій повноцінні, місткі відповідники – милозвучні, легковимовні, глибоко закорінені в рідний ґрунт, органічні для українського способу мислення.
Певна річ, мова може збагачуватися і шляхом іноземних запозичень. Етимологічний словник будь-якої сучасної мови доведе вам, що більшість слів у мову прийшла з інших. Але від заміни й витіснення рідних слів чужими мова й думка не збагачуються, а збіднюються. Штурханина слів і значень у суржику аж ніяк не сприяє порозумінню між людьми. З часом за парканом очуднення опиняються забуті слова і духовні світи, створені розумом і серцем багатьох поколінь, і нам доводиться перекладати своїх же класиків.
Хто легковажить словом, ґвалтуючи зародок його смислу, мав би пам’ятати про його хисткість та про впертість народної етимології. Коли слово силують і баламутять на чужині, воно здебільшого пручається і розвивається незалежно. Приміром, що таке халтура? Ще недавно халтура означала відспівування покійника. Потім – крадіжку в домі покійника, коли всі родичі на кладовищі. Далі – усяку легку здобич. Наступні два значення з естафети зафіксовані в академічному 11-томному словнику української мови: “1. Побічний легкий заробіток понад основний, звичайний. 2. Несумлінна, неакуратна робота (переважно без знання справи, без почуття відповідальності)”. Нарешті, халтурою ми називаємо сьогодні недоброякісний результат такої роботи, наприклад, бракований виріб. На жаль, халтури вистачає і в політиці та журналістиці.
Ще коли два законопроекти про внесення змін і доповнень до Конституції – “президентський” і “депутатський” – зіткнулися в Конституційному Суді, верховнорадці продемонстрували дивне побратимство з установою над театром щодо скидання лапок з лексичного варваризму і ніжного обгортання його в дужки після цілком прозорого і питомого українського слова.
Куди подівся наш дотепник Євген Дудар зі своїм мозамбікським героєм? Хай би славетний хуторянин розтлумачив читачеві, що воно таке за “імплементація”. Чи не походить вона від слова “плем’я”? Інший бо корінь у слові не вчувається. Чи не рідня воно хитромудрому слівцеві “імплантація”? Разом би вийшло щось на кшталт “впровадження (ідеї) в народ”. По-їхньому ще – “піар”, себто промивання мізків.
А коли до діла, то англійському дієслову to implement у його основному значенні може відповідати чимало наших слів: виконувати, здійснювати, забезпечувати виконання, проваджувати, втілювати, проводити (втілювати) в життя, обертати на дійсність, уводити в дію, реалізовувати, матеріалізовувати, справджувати, звершувати, сповнювати життям, вживлювати, упредметнювати, установлювати (в значенні узаконювати), надавати чинності, утверджувати тощо. Отже, implementation, тобто “імплементація”, – це впровадження, запровадження, втілення, введення, введення в дію, виконання, здійснення, проведення в життя, перетворення в дійсність (в життя), реалізація, матеріалізація, справдження, звершення, вживляння, законодавче установлення (втілення, запровадження, утвердження тощо), надання (набуття) чинності, узаконення і т. д. Коли цього букета варіантів комусь замало, можна знайти на вибір ще кілька десятків способів вираження того самого поняття. Внутрішні ресурси нашої мови – безмежні.
Якщо розум мудриків з відділів управи на Банковій (по-їхньому – департаментів адміністрації) такий немічний, сірий і ледачий, що їм бракує снаги заглянути до словників, і коли в їхніх серцях так мало України, що привезений із закордонних відряджень туристський суржик переважує в офіційних документах живе українське слово, то невже можна таких людей пропускати повз театр і ставити біля керма держави?
|
|
