Як словами зробити світ
"Перекладацька майстерня" - унікальна школа літературних перекладів у Львові
ДРАГОМАНИ
Євген ГУЛЕВИЧ
Навала інформації у ХХ ст. спричинилася до того, що слово як явище якось неначе втратило свою цінність, знебарвилося, краса його почала щезати. Говоріння – тотальне. Проте сьогодні мало хто дуже потребує вслухатися в промовлене. А почути є таки найважливіше. Таку надмету – збудити увагу до слова – поставила перед собою нещодавно створена школа перекладачів “Перекладацька майстерня”.
Ось вам ситуація, коли зібралося сорок людей: поважних, а також невідомих перекладачів, і одні навчають інших. Така ситуація в цій нашій країні є унікальна, оскільки взагалі перша, – як за таким задумом, так і втіленням.
“Перекладацька майстерня” – це школа для молодих перекладачів, які водночас є або невдовзі стануть викладачами у вищих закладах освіти. Школа розрахована на два роки. Згодом планується, що молоді перекладачі-викладачі самі навчатимуть інших студентів, і таким чином витвориться атмосфера широкої і плідної традиції перекладу, спертої на інституційну основу. Щойно завершилася настановча сесія першого етапу дворічного курсу. Школа складається з українського (переклад на українську мову іноземних творів) та зарубіжного відділень (переклад з української). Спершу був організований конкурс, на який запрошено претендентів віком до 35-ти років із вищою освітою і ґрунтовним знанням іноземної мови. Претенденти мусили надіслати на конкурс переклад іншомовної прози або якоїсь статті гуманітарного спрямування, раніше неопублікованої. Претендентів на зарубіжне відділення добирали через кафедри україністики в закордонних університетах. Викладачами і наставниками є такі поважні перекладачі, як А.Содомора,
Я.Кравець, В.Шовкун, М.Габлевич, М.Прокопович, Є.Попович, В.Коптілов, Л.Рудницький, М.Зубрицька, Ю.Андрухович, М.Найдан, Р.Зорівчак, Ю.Прохасько та ін. Одним із перших вислідів такої школи має бути видана після другої літньої сесії, через рік, книжка лекцій, яка зможе слугувати за орієнтовний підручник для молодого перекладача, а також публікація термінологічного словника та альманаху “Перекладацької майстерні”, де будуть уже власне переклади і мовознавчі розвідки студентів школи, які, окрім того, прилучаються до двох проектів, започаткованих Центром гуманітарних досліджень ЛНУ ім. І.Франка, що орієнтовно можна визначити, як “ідея університету” та “ідея Європи”. Одразу щодо згаданих ідей:
Марія Габлевич, перекладач з англійської, шекспірознавець, керівник школи: “Люди забули, що поєднання слів повинно бути смислом творчим. То ж не просто поєднують слова, для того є якісь мотивації. Слово “університет”, судячи з усього, загубило своє значення, воно просто стало синонімом до “вищий навчальний заклад”. Ідея університету як універсального навчального закладу, як вона була задумана, – це непогана ідея для збірки статей”.
Ідея ж самої перекладацької школи може бути вписана в широкий, загальноукраїнський контекст. Про стан справ у перекладацькій царині в Україні та про саму школу розповідають львівські інтелектуали...
Марія Зубрицька (проректор ЛНУ ім. І.Франка, перекладач з англійської, голова Центру гуманітарних досліджень ЛНУ): “Напевне, пояснення цієї літньої школи – і є добре пояснення щодо стану. З одного боку ми говоримо про традиції перекладознавства, але знаємо, що дуже обмежена кількість людей займається перекладами, все на одиницях тримається. Але якщо говорити про університетську дисципліну чи про такий міждисциплінарний інтегрований курс, як перекладознавство (усе знання про переклад: і теорія, і технології, і проблемні питання перекладу), – то її у нас ніколи не було. Я кажу про університетські курси і спецкурси, бо, власне, ця майстерня була скерована на молодих перекладачів, які, за щасливим збігом обставин, є і викладачами. На Заході це дуже просто: як правило, перекладачі читають такі курси. А в нас є розмежування на творчі і нетворчі напрями, скажімо, академічна кар’єра і письменницька кар’єра. Натомість у західних університетах це дуже природно й органічно, що письменник, поет чи перекладач читає курси й спецкурси для студентської аудиторії. Мені важко уявити, щоби на Заході теорію перекладу читала людина, яка нічого не переклала. Якийсь досвід має бути”.
М.Габлевич: “У західних університетах є навчальні програми, які власне й готують людей до такої праці – теоретичної і практичної. Метою нашої школи є витворити таку програму чи радше модель такої програми для українських університетів”.
М.Зубрицька: “Це має бути комбінування теорії і практики. Ми будемо мати спеціальності, кафедру, хоча ще невідомо, скільки здобудемо справжніх перекладачів. На Заході, наприклад, професійний теоретик літератури переважно у своєму доробку має переклади Ж.Деріди чи якогось твору французької або німецької літературно-критичної думки, і це не є чимось принизливим, це майже як обов’язок для нього. І який плюс до його академічної кар’єри! Наша літня школа – дуже вдале поєднання теорії і практики, зрештою навіть розуміння поняття тексту, яке є багатогранним. Не можна бути перекладачем і не мати загальної ерудиції”.
Олег Романів, голова НТШ у Львові: “Необхідність такої майстерні очевидна. Рівень та обсяг перекладеної літератури зі світового доробку та навпаки, з української літератури у світовий мовний простір, – це індикатор того, що ми живемо як нормальна одностайна мовна спільнота, що українська мовна передача є запитуваною в середині нашої країни, а також, що нас хочуть почути назовні, чи точніше у нас достатньо міцний голос, щоби нас почули”.
М.Зубрицька: “Сьогодні не можна будувати перекладознавство зусиллями одиниць. Ми потребуємо багато перекладачів. Потрібний інституційний розвиток і підтримка, а така школа якраз і є таким розвитком. Марія Габлевич дуже добре розробила стратегічний план, а якби його поставити на постійну основу, якби школа функціонувала років 10, ми отримали б мережу, яка по всій Україні мала своїх агентів у кожному університеті”.
М.Габлевич: “І, можливо, деякі університети захотіли б у своїх стінах відповідно до своєї специфіки і кадрів реалізувати цю нашу програму. Тоді вона забезпечувала би потреби України і в перекладі, і взагалі у текстописанні, бо українська мова тільки тепер вийшла на державний рівень, на рівень мови діловодства, мови наукової”.
М.Зубрицька: “Якщо кожен пише, як Бог на душу покладе, то з цього породжується міф про те, що українська мова ще не доросла до перекладу філософської та іншої наукової літератури. І це найреакційніша теза, яка тільки може бути щодо нашої мови. А це тільки тому, що вона інституційно не оформлена на всіх зрізах суспільства”.
Кор.: Розкажіть, будь ласка, про зарубіжне відділення.
М.Габлевич: “Є 11 кандидатів: троє болгар, троє поляків, одна американка, двоє сербів, двоє білорусів”.
Андрій Куркевич, помічник-організатор: “То вийшов парадокс із тими зарубіжниками, бо ми десь прогнозували, що, мабуть, основна частина з тих 10-12 студентів буде з Росії, Польщі і Німеччини або Австрії, бо ж у нас фактично була спільна історія, а крім того, ми маємо добрі зв’язки з Мюнхенським університетом. А з того всього раптом так вийшло, що з’явилися болгари і серби, тим часом як із Росії ніхто не зголосився. Західна Європа – то взагалі глухо”.
М.Габлевич: “Нуль інтересу до України на Заході. Любові до слов’янських країн там немає. Західні країни – це не ті, яких цікавлять інші”.
Отак загалом можна оповісти про те, що відбувається у Львові. Якщо за кілька років українському читачеві доведеться тішитися широким спектром перекладної сучасної літератури (сучасної – у швидкобіжному значенні цього часу – вчасної), львівський кавалок простору зможе чимось підхвалитися, а нуль чийогось інтересу, безумовно, десь пощезне. І кілька відгуків про школу.
Олена Гутарук, студентка із Запоріжжя: “Перекладацька справа стосується посередництва між словом і людьми. Дві головні категорії тут – це люди і слова, і те, що ми в цій школі побачили, – це були дуже гарні люди і дуже гарні слова”.
Віктор Шовкун, перекладач із європейських мов (останній його переклад, який з’явився на полицях львівських книгарень – Г.Г Маркеса “Кохання в час холери”): “Мені було надзвичайно приємно познайомитися з усіма цими молодими перекладачами, раніше я навіть не знав, що вони існують. Я бачу, що почалося все надзвичайно добре. Усі студенти дуже симпатичні, розумні, і це для мене дуже приємна, pardon, несподіванка”.
М.Габлевич: Це дуже цікава справа. Початок важкий, як і всі початки, але результат, навіть той невеличкий, він тішить.”
|
|
