Party в нашій хаті
Гриць СОЙФЕР
Із погодою 17 вересня не склалося. Добрий господар і собаки у такий день з дому не вигнав би, а тут – День міста. Свято як-не-як. А раз свято, то треба на нього піти. І львів’яни йшли. Тому, зокрема, на майдані біля входу в парк культури ім. Б. Хмельницького, де відбувався гала-концерт, було на диво людно. Можливо, ще й через те, що організатором було Радіо “Люкс” (завжди приємні несподіванки), а генеральним спонсором святкового шоу була “Львівська пивоварня”, а відтак можна було розраховувати на пиво “на шару”.
До Парку культури я добирався третім трамваєм. І не тільки я: увесь вагон, здавалося, був набитий самими лишень тінейджерами. І в повітрі тут витав запах пива. Від кондуктора раз у раз чулося: “Сьогодні свято, тому трамвай п’яний”.
Зупинка біля Парку культури. Виходжу. Люду зібралося вже багато, однак щомиті його кількість зростає. За сценою, куди мене впустили як представника преси, вирує напруження. Поки що прибули тільки Андрій Заліско, Руслана та Ліля Ваврин. Та за півгодини один за одним під’їжджають знаменитості – групи “Джек О”Лентерн”, “Чорний вересень”, “Піккардійська терція”, Ліля Білоус. Кожен із них по черзі виходить на сцену – і ті десятки хвилин, поки виконавці на ній, публіка з голови до ніг “їхня”. Та відчувається, що більшість чекає “фішок”, виглядаючи “Плач Єремії”, Марину Одольську, Ані Лорак і Олександра Пономарьова.
Поміж виступами гостей концерту на сцені відбувалися конкурси і забави для “справжніх пивоманів”.
“Бездонна бочка”. На сцену виходять двоє “настоящих пацанів” і починають вливати у себе “Львівське пиво”. Пляшка, друга, третя... (А надворі ж далеко не спека!) Зрештою, переможцем стає один із них, який зміг втиснути у себе шість пляшок. Він за це отримує приз – ящик пива. Його він тут же роздає по дорозі на вихід усім, хто має на собі “бейджик”. “Пацани, беріть пиво!” – звертається він, похитуючись, до security. – Да беріть, я ж виграв”.
“Пиво-сила”. Фантазія організаторів шоу в цьому конкурсі звелася до того, що двох учасників зв’язали мотузкою спинами один до одного і запропонували дотягнутися до двох дівчат, що стояли навпроти кожного, щоби першим зробити ковток із пляшки пива у ніжних дівочих руках. Переможець теж отримав ящик “Львівського”.
Та повернуся до виконавців. Згадані “фішки” належним чином і поводилися. Не в захваті від спілкування з “акулами пера”, вони ховалися за широкими спинами охоронців. У них легше було взяти автограф, аніж домогтися відповіді на кілька питань. І тут до організаторів виникнула перша претензія: навіщо було видавати пресі “бейджики”? Для того тільки, щоб журналісти мати змогу пройти за сцену і подивитися, як наші “зірки” виглядають зі спини?
Після кульмінації концерту – виступу Пономарьова – публіка почала розходитися, розділившись на дві “течії”, одна з яких рушила у бік центру. І я був одним із багатьох всередині цієї “течії”. Вона, до речі, рухалася доволі спокійно, без ексцесів. Лише коли “на горизонті” завиднівся постовий ДАІ, з натовпу почали лунати вигуки: “Хай живе наша львівська міліція!”, “Слава львівській міліції!” (інстинкт самозбереження, напевно).
Як повідомили “Поступ” у Галицькому райвідділі міліції, 17-го вересня увечері в районі парку культури ім. Б. Хмельницького було все спокійно.
|
|
