Пам"яті Єжи Гєдройця
Бувають люди, які символізують собою епоху. Власне такою людиною був Єжи Ґєдройць. У його епохи було ім’я – її звали паризька “Культура”. І епоха, і журнал скінчилися в ніч з 14 на 15 вересня 2000 року. У цьому немає нічого дивного – часопис та його видавець були нероздільні впродовж 55 років, і давно уже стали номенами доби.
У повоєнній Європі не бракувало блискучих інтелектуальних журналів (“Дер Монат”, “Енкаунтер” чи “Темпо Презенте”), відома ціла низка незалежних літературних періодиків, частина з яких існує й донині (“Сучасність”, “Континент”), є сильні еміґраційні осередки (скажімо, сербські), де твориться, вивчається і перекладається на основні європейські мови національне красне письменство.
Керований Єжи Ґєдройцем Літературний Інститут у Мезон-Ляфіт під Парижем поєднав у собі всі ці компоненти. Але водночас він навіки залишиться чимось значно більшим, аніж просто центр інтелектуального опору усіляким тоталітаризмам, аніж просто тигель, де народжувалися фантастичні ідеї, які з математичною логікою геометричного доведення втілювалися у життя, аніж просто міхи, в яких буяло молоде вино однієї з найблискучіших європейських літератур, відзначене за останні десятиліття двома Нобелівськими і безліччю менших премій.
Ґєдройць був осердям усієї групи “Культури”, його вічно молодечий дух до останньої миті життя залишався співмірним Покликанню і Призначенню цієї непересічної людини – лідера, редактора, письменника.
Народжений “у Литві”, вихований у бурхливе міжвоєнне двадцятиліття в середовищі, де цінувалася культурна поліфонія та розмаїття традицій, він усе життя шанував національну гідність європейців. Саме він був одним з перших поляків, які невдовзі після Другої світової війни твердо сказали: Львів залишиться українським, а Вільнюс – литовським, поляки ж повинні навчитися достойно жити і розв’язувати свої проблеми у спільному європейському домі. Вплив Ґєдройця на інтелектуалів, а почерез них на політиків і суспільне життя у Центральній та почасти Східній Європі, справді фантастичний. Ми вдячні йому за творчу інспірацію, за приклад широти мислення і далекоглядного усвідомлення національних інтересів, за нефальшиву любов до України, яка віддячиться сторицею у нашій повазі до справи його життя.
Вічна йому пам’ять!
Від середовища Незалежного
Культурологічного журналу “Ї”
Тарас Возняк і Андрій Павлишин
|
|
