Громадянин Річпосполитої - друг України
IN MEMORY
Ігор МЕЛЬНИК
“Зразковий громадянин Річпосполитої, відданий ідеї незалежності, солдат, публіцист, мислитель. Зробив так багато протягом свого довгого життя, що важко це окреслити”, – сказав учора на засіданні польського сейму про Єжи Ґєдройця міністр закордонних справ Польщі Броніслав Ґеремек. Посли вислухали його слова стоячи, віддаючи шану померлому у четвер перед північчю видатному діячеві польської культури та доброму і відданому другу українського народу.
Редактор польського місячника “Культура”, який вже півстоліття виходить у Парижі, директор і засновник Літературного інституту, 94-річний Єжи Ґєдройць кілька останніх тижнів погано себе почував, а у вівторок заслаб і був госпіталізований. Серце не витримало інтенсивного лікування. Помер легко, уві сні.
Ще перед закінченням війни Є.Ґєдройць був свідомий, що велику частину поляків чекає довготривала еміграція, що спричинює “необхідність подумати про культурно-політичну працю, розраховану на багато років у зовсім нових і важких умовах”. Він розумів велику вагу друкованого слова (воно залишається і триває) у впливі на людей, а також роль культури і літератури у збереженні національної ідентичності.
1946 року в Римі він заснував Літературний інститут. За рік цю установу перенесли до Парижа. Залишаючись “установою однієї людини”, інститут став водночас установою польської діаспори і важливим осередком незалежної політичної думки, модерного мистецтва та літератури. У колі зацікавлення Є.Ґєдройця і його групи опинились широкі аспекти культурного, суспільного, політичного й економічного життя Польщі, а також інших держав Східної Європи.
З 1947 р. Інститут видає “Культуру” – літературно-суспільно-політичний місячник, який виходить 10 разів у рік (два номери спарені). Душею цих проектів був Є.Ґєдройць, йому допомагав насамперед брат Генрик, а також Зофія і Зигмунт Герци, Юзеф Чапський і Ґустав Герлінг-Ґрудзіньський, Юліюш Мірошевский. До кола постійних співпрацівників Інституту належало чимало відомих польських, вітчизняних та еміграційних письменників, учених, публіцистів – Ян Цєхановський, Марія Данілевіч-Зєлінська, Юзеф Ґарліньський, Вітольд Ґомбровіч, Бенедикт Гейдейнкорн, Константи А.Єленьський, Стефан Кісєлевський, Юзеф Лободовський, Станіслав Мацкєвіч, Чеслав Мілош, Зофія Романовічова, Казімєж Вєжинський і Юзеф Віттін.
Два роки тому Ґєдройць сказав: “Я свідомий того, що з моїм відходом з цього світу зникне теж “Культура”. Я погодився з цим. Не виховав собі наступників, бо не вмів цього робити. Маю однак надію, що зробив для моєї вітчизни, для Польщі, щось доброго”. Сам називав себе “Поляком Річпосполитої обох народів”, натякаючи на свої литовсько-білоруські корені та постійну заанґажованість у налагодженні стосунків між Польщею та її східними сусідами. Завжди з увагою стежив за всім, що діється в Україні. Був одним з перших, хто проголосив гасло, що без вільної України не може бути незалежної Польщі.
Учора скорботну для Львова інформацію про смерть Єжи Ґєдройця редакції “Поступу” з джерела Варшавського осередку “Товариства опіки над архівом Літературного Інституту в Парижі” підтвердив Богдан Гудь – директор Центру наукових досліджень Польщі (м. Львів):
“Припинилася доба “Культури”. Адже за заповітом Редактора, у разі його смерті випуск цього унікального часопису має урватися. Ще вийде друком останнє, 10 (637) число “Культури”. Ще з’явиться 133 число “Зшитків історичних”, але вже без Єжи Ґєдройця... Здавалося, тільки вчора ми відкривали в Замості фотовиставку, значна частина експозиції якої присвячена цій людині, аж раптом ця жалобна звістка... Здавалося, ще зовсім недавно я передав до рук Єжи Ґєдройця перед його відходом до шпиталю авторський примірник свого дослідження “Українці-поляки: хто винен?” з присвятою Редактору... Хіба міг тоді подумати, що ця книжка стане останнім вітанням від Львова й України визначній особі, яка мала так багато заслуг у налагодженні порозуміння між українським і польським народами...”
|
|
