Алебастр
Кожний, хто зі Львова прямує до Івано-Франківська поїздом, або, поспішає, автомобілем через Журавно, добре знає гору, яку з вікон потягу видно справа, а з шосе – зліва. Крутими схилами вона опускається у води Дністра, а звати цю гору Бакотин. На її вершечку стоїть село Новошин, біля якого уже більш як півтисячі літ функціонує каменолом, де видобувають алебастр – природний безводний гіпс.
У часи пізнього середньовіччя алебастр називали “руським мармуром” й везли у вигляді блоків або й готових виробів аж до Німеччини. Хоч видобуток триває тут уже не одне століття, проте запаси різнокольорового алебастру на Бакотині такі потужні, що кар’єр можна порівняти хіба що з малим прищиком на неозорій пліші. Багато сотень тисяч кубометрів високоякісної сировини для прикраси інтер’єрів лежать уздовж лівого берега Дністра від Комарна аж до кордону з Молдовою. Та, як це у нас зазвичай буває, інтерес до власних багатств чомусь мінімальний.
Архітекторам, мистецтвознавцям, скульпторам, промисловцям зрештою, варто нагадати про гучну колись славу журавнівського алебастру. Це й робить серпневий випуск “Галицької брами” (відповідальні за номер І. Сьомочкін та В. Ягніщак). Низка статей ентузіастів відродження вжитку алебастру, серед яких є науковці, реставратори, музейники, на підставі численних прикладів з минулого мистецтва й будівництва Львова, де цьому мінералу належала далеко неостання роль, висвітлюють його значення, як матеріалу перспективного і на сьогоднішній день. Декоративні вартості алебастру безсумнівні, а ціна значно доступніша, ніж, скажімо, мармуру. Мине ще років з п’ять й автентичності матеріалу в свідомості людей буде повернуто справжню вартість. Тоді хіба що гримасою звичаїв “смутного времени” виглядатиме заміна в соборі Св. Юра кам’яної підлоги пластмасовою плиткою. Ґрунтовані й розважні розвідки фахівців у “Галицькій брамі” рішуче сприятимуть усвідомленню цього більшістю з нас.
А.Д.
|
|
