Пологи української правиці
Націонал-демократи мають шанс стати єдиною силою - або відійти на другорядні позиції
ПАРТІЙНІ БУДНІ
Олег БАЗАР
Восени українські політики зазвичай різко активізують свою діяльність. У навколопарламентському середовищі знову почала блукати інформація про об’єднання обох гілок Руху. Зокрема, цього тижня сталася своєрідна “зустріч на Ельбі” лідера НРУ Геннадія Удовенка та лідера УНР Юрія Костенка, які досить тепло (як на диво!) поговорили про перспективи об’єднання обох партії.
Однак і це ще не найбільш “смажений” факт з рухівського середовища: попри існуючі дві партії, які вже використовують у своїх назвах слово “рух”, на світ може з’явитися ще й третя, створення якої ініціює Богдан Бойко.
Ці дві події свідчать про те, що популярна назва, яка стала в кінці 80-х та на початку 90-х символом демократичних процесів, ще не зовсім затерта. А відтак після загадкової смерті В’ячеслава Чорновола Рух (йдеться про назву як символ) ще міг би посісти далеко не останнє місце в політичний історії сьогодення. Однак для цього існуючі Рухи мають об’єднатися, а їх лідери повинні забути про вічну хворобу української націонал-демократії – відсутність компромісу. У 90-х роках виникло чимало партій, які сповідували, по суті, дуже близькі політичні цілі. Більше того, ці партії (УРП, Рух, ДемПУ) мали чудові шанси скласти реальну конкуренцію лівим парторганізаціям, тим більше, що владна номенклатурна еліта ще не встигла тоді сформувати власну партію. Відсутність згоди між українськими правими партіями стала причиною поразки Чорновола на президентських виборах 1991 року. А його смерть у 1999 році призвела до того, що націонал-демократи не змогли виставити проти Кучми та лівих кандидатів жодного сильного лідера.
Свої помилки націонал-демократія почала розуміти досить пізно. Та все ж таки шанси знайти спільну мову та злитися в єдину силу у правих поки що є. Причому об’єднання обох Рухів ще не є кульмінаційним моментом народження української правиці: цікавість до такого сценарію виявляє, наприклад, і партія “Реформи і порядок”. Депутати фракцій від цих трьох партій часто знаходять спільну мову під час голосувань у Верховній Раді. А спільна підтримка трьома партіями уряду Віктора Ющенка навіть призвела до появи чуток про те, що особа прем’єра може стати “наріжним каменем”, навколо якого змогли б об’єднатися кілька правих партій.
Призначення Ющенка керівником уряду правиця однозначно розцінила як свою перемогу.
З боку Ющенка союз з правими є цілком природним, адже прем’єр ніколи не приховував свого націонал-лібералізму й послідовно дотримувався прозахідної орієнтації. За це російські мас-медіа охарактеризували главу українського уряду як “буржуазного націоналіста і шовініста, під патронатом якого в Україні розквітає націонал-радикалізм”. Відтак саме Ющенко – як потенційний лідер правих – міг би стати рівноцінною заміною покійного Чорновола.
Та наразі ці перспективи виглядають дещо примарними. Наприклад, у Народному Русі України (лідер – Геннадій Удовенко) розвиваються кілька політичних течій: “прагматики” на чолі з Юрієм Ключковським та Ярославом Кендзьором обстоюють лінію тісної співпраці з Президентом, інша частина рухівського керівництва в особі Леся Танюка та Василя Коваля штовхає партію на зближення з партією Григорія Суркіса та Віктора Медведчука СДПУ(о), а група на чолі з Михайлом Косівим послідовно захищає лінію об’єднання. Після розколу НРУ (Удовенка) значно послабився у питанні фінансів, однак те, що партійні бізнесмени пішли за Костенком, не зробило УНР сильнішою частиною колишнього єдиного Руху. Зокрема, за дослідженнями Київського центру політичних досліджень та конфліктології, кількість прихильників НРУ становить 6%, а УНР має прихильність 3% виборців. Фактично, сукупно Рухам вдалося зберегти власний електорат (у 98 році НРУ на чолі з В. Чорноволом підтримали 9% електорату), однак розкол дозволяє лише теоретично говорити про збереження колишніх позицій.
З появою третього Руху Богдана Бойка “пиріг” голосів виборців доведеться ділити на трьох, що може ще більше послабити всі рухівські партії. Навіщо? За інформацією, яка виходить від організаторів третього Руху, мета створення нової партії зовсім не розкольницька, а навпаки – об’єднавча. Тобто якщо Удовенко з Костенком не зможуть помиритися, то їм допоможе Бойко. Чи забажають НРУ та УНР злитися в новій партії – ще питання, але третій Рух уже неформально охрестили “об’єднаним”.
Як свідчить практика, поява партій, в яких після назви йде літера “о” в дужках, досі не створила прецеденту об’єднання. Після створення СДПУ(о) Медведчука та Суркіса зовсім не зникла в хвилях єднання СДПУ Буздугана, існують незалежно одна від іншої ЛПУ та ЛПУ(о), а нещодавно була створена ще одна пара КПУ – КПУ(о). Фатальна літера “о” замість проголошуваного об’єднання створювала зовсім протилежну тенденцію: партії з однаковими назвами перетворювалися на політичних ворогів. Характерними при появі “об’єднаних” партій стали звинувачення проти влади: зокрема, комуністи приписують ідею створення КПУ(о) Адміністрації Президента, аналогічно думають тепер і деякі рухівці. Лесь Танюк, наприклад, вважає, що поява Руху (об’єднаного) вигідна “тим політичним силам, які не бажають бачити на політичній арені потужного конкурента – єдиного Руху”. Бо голоси обох Рухів не були б зайвими для СДПУ(о) чи “Демократичного союзу”...
Між іншим, адміністрація глави держави теж безпосередньо зацікавлена в цьому. Свого часу владна еліта та бізнесові кола вдало використали “міф про червону загрозу”: доки націонал-демократи воювали з комуністами, селянами, прогресивними, просто соціалістами і навіть між собою, на політичному небосхилі почали виникати багаті партії фінансово-промислових груп, які, тим не менше, декларували майже однакову з націонал-демократами мету. Нині об’єднання правих так само не на користь владній еліті, оскільки жодна з іще сильних націонал-демократичних партій так і не стала в повному розумінні пропрезидентською (радше варто говорити про проурядовість). Відтак нинішні об’єднавчі зусилля двох Рухів і, можливо, ПРП певним чином є проявом політичного інстинкту самозбереження. Зрештою, така позиція ще дає надію Рухам залишитися впливовою силою, бо інакше вони приречені на другорядні ролі в українській політиці.
Автор – керівник відділу конфліктології ЦПД “Нова хвиля”
|
|
