Рейс із кокаїном
У першій декаді вересня у Львові відбувалися традиційні Східні Торги. Промислова виставка-ярмарок, започаткована 1921 року, швидко вийшла за межі краю та навіть цілої Польщі. З кожним роком над павільйонами Торгів більшало європейських прапорів, а на початку 1930 року з’явилися японський, американський та бразилійський павільйони. Торги, як і кожна велелюдна подія, звісно, притягали не тільки промисловців, які шукали вигідних контрактів зі львівськими підприємцями, але й дурисвітів із цілого світу. І ось напередодні чергових Торгів Дирекція Львівської поліції отримала з Інтерполу телефонічне повідомлення про те, що, мовляв, південноамериканські наркоділки планують у загальній метушні переправити до Львова велику партію кокаїну. Складність полягала у тому, що тим самим рейсом прибували учасники і почесні гості Торгів, а Інтерпол передав вельми недокладний опис вірогідного емісара наркомафії.
Отож, задовго до рейсу Берлін-Варшава-Львів поліціянти на чолі з легендарним комісаром Бонцьом засіли на Скнилівському летовищі. – Чорт задирай, – злостився інспектор Піскозуб. – І пощо воно нам тота гризота? Ні, аби оточити летовище ватагою моцних ґевалів, вкласти всіх тотих набундючених панів і паній у львівську багнюку і збадати їхні лискучі куферки. А то правимо якісь китайські церемонії! – Шо ви таке кажете, пане Казимире? – шикнув до помічника комісар Бонцьо. – Та ж на нас покладено дискретну дипльоматичну місію! Чи ви не відаєте, яка б то була авантура і компромата для славного нашого ярмарку? Тож пантруйте кожного гостя. Маєте при собі русопис хлопа з кокаїною? – Ая, – похмуро кивнув Піскозуб. – На зріст має сто сімдесят центиметрів, на писку – расовий лятинчик, вбраний у брунатний ґарнітур, а у грабах має чорного куфра. – І ви, Мулику, не гавте! – штурхнув комісар другого свого помічника. – Он гости вже вицофуються з апарати. Справді, строкатий потічок прибульців уже вливався до летовища. Поліціянти пріли від напруги, намагаючись угледіти потрібний “об’єкт”, а за мить отерпли на місці – вірогідних об’єктів було двоє! Рейсом Берлін-Варшава-Львів прибули двоє типових латиноамериканців – обоє у брунатних ґарнітурах і обоє з чорними куферками! Провівши блискавичну нараду, Бонцьо відправив помічників по слідах обох підозрюваних, а сам засів у комісаріаті. Першим зателефонував підінспектор Мулик: – Гальо! Пане комісаре, не кремпуйтесь, я свого не впустив. На летовищі він взяв таксівку сім-шіст-штири до середмістя. Тутай зміняв у канторі Томаша Кальцмана чек на триста золотих. Тоді купив під цукернею Залеського пляну Львова і програм до Східних Торгів. Гадаю, жи той хлоп має бзіка на чоколяді, бо взяв у Залеського дві сметанкових “Бранки”, котрі спакував на місці, а тоді посунув до “Жоржа” і записався як Мануель Перес зі Сан-Паульо, п’ятидесяти двох літ, нігди не був у Східній Малопольщі. Сплатив за дві ночі. Ага, у готельовій крамничці він купив і зжер іще дві “Бранки”, а ще дві прихопив до покою. Нині перебуває у свому одноліжковому покої. – І більше ви ніц незвиклого не занотували? – Знаєте, пане Юзю, тамтий хлоп, скажу вам, ще той раптус-нервус. Щось воно все сіпається як корова по тєлєті. Коли чекав обміну у Кальцмана, весь час пристукував копитом по землі. Видко, не любе чекати. А як купляв чоколяду, жбурляв дрібні на ляду, як звар’йований. – Добра робота, Мулику. Пантруйте готельовий покій. Мушу ще вислухати Піскозуба. Доклад Піскозуба мало чим відрізнявся від попреднього. Другий латинос замешкав у готелі “Брістоль”, де записався як Енріко Перес із Ріо, сорока чотирьох літ, вельми часто мандрує Америкою, ніколи не був у Східній Малопольщі та й в Європі взагалі. Відвідав той самий кантор Кальцмана, де поміняв чек банку “Рояль” на чотириста золотих. Також заплатив за дві ночі. – Мамцю рідна, то вони двоє Переси? – Бонцеві вже голова йшла обертом. – І знову ніц підозрілого? – Як то ніц? Лятинчик двічі телєфонував із готельової гали, а на холєру то йому, коли в апартаменті власний апарат? Іще дивно, жи з цілого багажу має іно один малий куфрик. – Ну, до кокаїни і не треба великої валізи. – Так, але щось воно неґонорово для хлопа, котрий жиє в апартаменті. – Чи телефонував він також із покою? – Ні, але всі балачки буде обсервовано – на станції сидить наш поліцай. Бонцьо заклопотано насопився... – Піскозубе? – Но, пане Юзю? – Беріть авто і чимдуж їдьте по мене. Будемо брати того перемитника кокаїни!
Котрого з двох латиноамериканців підозрює велемудрий комісар?
Відповіді наступного четверга
Відповіді на кримінальну загадку “Смерть ловеласа”, вміщену у “Поступі” від 31 серпня: Коли б таємничий лист був у нагрудній кишені Підвишинського в момент убивства, його неодмінно пробило би пострілом. Очевидно, той, хто хоче завинити панну Віолету, поклав його туди вже після вбивства.
Л. А.
|
|
