РЕВЮ
Мусив я минулого тижня залишити читачів без чергового ревю, бо їздив до Києва. З’ясувалося, у наддніпрянській столиці таки більше поважають державну мову, ніж у галицькій. Принаймні залізничні урядовці. Бо у касі львівського двірця мені продали квиток на потяг № 688 “Львов – Киев Пасс.”, заповнений мовою іноземної держави з усіма відповідними реквізитами: “полный, места, прибытие” і т.ін. Вертаюсь додому, і був приємно подивований, бо на київському вокзалі отримав квиток, хоч і на стандартному двомовному бланку АСУ “Експрес”, але заповнений таки українською мовою на потяг № 687 “Київ Пас. – Львів”.
До того ж купейний квиток на той самий поїзд, куплений у касах вокзалу в день від’їзду, у Львові виявився на одну гривню дорожчим, ніж у Києві. Що ж, мусимо тую гривню доплачувати, аби нам виписували квитки іноземною мовою. За совітських часів також доплачували вчителям російської мови, щоб витісняти зі шкіл українську. Тепер колишній керівник Львівської залізниці, обласний депутат та меценат, перебрався до Києва. Боюсь, аби він і там не запровадив русифікації у вокзальних касах.
У Києві є Верховна Рада, початок роботи якої знову привернув до будинку на вулиці Грушевського увагу преси та звичайних громадян, які ще хоч трохи цікавляться політикою. Нині дехто з її депутатів має шанс дістати гарбуза від борців за свободу преси в Україні.
А у Львові не меншу увагу викликали два останні засідання міської ради, якими цікавились не лише місцеві журналісти та політизовані представники громади Королівського столичного міста, але і чисельні урядовці з наддніпрянської столиці.
І все через ті польські військові поховання на Личаківському цвинтарі, нібито в місті інших важливіших проблем немає. Та все то є проблеми місцеві, а “цментаж орльонт” справа, яка хоч нікого поза Львовом в Україні не хвилює, зате є однією з ключових проблем українсько-польських стосунків. Тих самих стосунків, що мають нам відкрити браму до Європи та реалізувати гасло “Геть від Москви!”.
Задля цього, звичайно, можна і треба в дечому поступитись, що і зробили тиждень тому міські депутати, фактично перекресливши свою ухвалу від 1 жовтня 1998 року. Хоч урядовці з Києва та Варшави очікували від них більшого, далі відступати було вже нікуди. Бо й так депутати викликали незадоволення патріотично заангажованої частини львівської громади і тепер мусять пам’ятати, що за півтора року вибори. Адже старші люди – основна частина електорату. А ті, що користуються “добродійствами” українсько-польських відносин, не мають часу голосувати, бо працюють “чорно” у західних сусідів чи гендлюють на базарах.
Натомість містом поширюють летючки від імені Координаційної Ради Українських політичних організацій Львівщини, до якої станом на вересень 2000 року мали б входити партії: УНА-УНСО, УРП, КУН, УКРП, “Собор”, “Єдність”, СДС, Дем ПУ, УХД. Вони провели “попередні консультації з приводу ініціювання на середину листопада міського референдуму з питання дострокового припинення повноважень міського голови Куйбіди та Львівської міської Ради”. Звичайно, треба поспішати, бо цвинтар добудують, відкриють і до чергових виборів львів’яни просто ці проблеми забудуть. А так є про що поговорити, за що поборотись.
Аналогічна ситуація склалась також у Києві. Група народних депутатів, які представляють партію “Собор” і депутатське об’єднання “Антимафія” внесла до секретаріату Верховної Ради України проект постанови “Про ініціювання питання про усунення президента України Кучми Л.Д. з посади в порядку імпічменту і створення спеціальної тимчасової слідчої комісії”. Автори проекту звинувачують главу держави в сприянні колишньому прем’єр-міністру Павлові Лазаренку в розкраданні державних коштів в особливо великих розмірах і “відмиванні” їх за кордоном; у незаконному відкритті за кордоном валютних рахунків і прихованні на них валютних коштів; в неодноразовому отриманні хабарів в особливо великих розмірах за призначення Лазаренка на посаду в органах державної влади. До того ж циркулюють чутки про незадовільний стан здоров’я Леоніда Кучми. І вже називають його наступників. Найчастіше звучить прізвище Віктора Медведчука, хоч останній категорично відмовляється, бо його цілком влаштовує посада першого заступника голови парламенту. Та чутки чутками, а Президент працює і кожного дня про щось заявляє. Наприклад, у понеділок він розчарував місцевих депутатів, сказавши, що проти включення до державного бюджету показників для міст та районів. “Я не хочу, щоб за такої реформи з області та регіону зробили сільраду, в якій нічого немає”, – зазначив він. Звичайно, якщо обласна рада та адміністрація не зможуть розділяти бюджети міст та районів, то кому вони будуть у Львові потрібні. Тоді справді треба буде перебиратись до якогось із сіл Пустомитівського району.
Уже минають останні теплі дні і хотілось би трохи оптимізму напередодні довгої зими. Того як завжди бракує. Департамент сільського господарства США прогнозує, що виробництво зернових в Україні в 2000 році скоротиться порівняно з минулим роком на 14% – до 22,8 мільйонів тонн і “буде найнижчим, починаючи з 1940 року”. Однак за їхніми оцінками Україна таки ще й спроможеться на експорт понад мільйона тонн зерна, переважно кормового. Основними країнами-імпортерами українського зерна будуть Саудівська Аравія, Білорусь і Південна Корея.
Натомість, щоб хоч трохи порятувати нашу енергетику, Європейський банк реконструкції і розвитку обіцяє 100 мільйонів доларів для закупівлі палива українськими тепловими енергогенеруючими компаніями на наступний осінньо-зимовий період 2000-2001 року.
Єдина радість – День міста Львова, але знову ж припадає він на 17 серпня. Ніяк не позбудеться міська влада синдрому “золотого вересня”. Так нібито не має місто свого патрона – святого Юрія – і мусить празникувати з нагоди совітського “визволення”.
З цієї нагоди Львівська міська рада має намір присвоїти чергове звання “Почесного громадянина міста” Михайлові Гориню. А Львівська політехніка отримала статус національного університету. Однак минули вже часи, коли такі звання надавали окремі постанови. Тепер “національними” стають одночасно декілька вищих навчальних закладів у різних містах України. Якщо ця справа і далі буде рухатись за “конвеєрним методом”, то за кілька років усі вищі школи будуть пишатись таким званням.
Поза тим традиції Австро-Угорщини все більше вкорінюються в наш побут. Можливо, з нагоди 170-ліття Найяснішого цісаря Франца Йосифа І одна із закарпатських фірм випустила червоне десертне вино з портретом його дружини, цісареви Єлизавети на етикетці. Але чомусь назвали вони це вино “Ізабелла”. Можливо, колись так величали тодішню угорську королеву на Закарпатті.
Леон РЕВІЗІОНІСТА
|
|
