Візит Найяснішого цісаря
120-та річниця приїзду Франца Йосифа І до Львова
ОБРАЗКИ
Іван ГОР
У суботу, 11 вересня 1880 року до львівського Головного двірця, який тоді виглядав дещо інакше ніж тепер, з боку Перемишля прибув потяг з Найяснішим цісарем Францом Йосифом І. На пероні цісаря вітали найвизначніші достойники столиці королівства Галичини та Володимерії (малюнок 1), а напроти двірця, при в’їзді на нинішню вулицю Чернівецьку, було збудовано Тріумфальну арку.
Це вже був третій візит Франца Йосифа І до галицької столиці. Вперше місто вітало його 16 жовтня 1851 року на площі Фердінанда (тепер Міцкевича), на якій теж було споруджено Тріумфальну арку. Кілька років після того, у червні 1855-го, цісар ще раз заїхав до Львова. Того разу він піднявся нижньою терасою Високого Замку, звідки мав нагоду оглянути панораму міста. До речі, від 1851 року ця гора мала честь називатись горою Франца Йосифа, а перед тим австрійські урядовці дали їй інше офіційне найменування – Sandberg (Піскова гора), бо Високий Замок чомусь викликав у них небажані асоціації.
Якщо у 50-х роках цісареві доводилось добиратись до галицької столиці у каретах, бо залізниця у той час сягнула лише Кракова, то вже у вересні 1880 року він подорожував спеціальним потягом залізницею Карла Людвіґа, яка від 1861 року пов’язала Львів з Краковом, Віднем та іншими європейськими містами. Інспекційна подорож Франца Йосифа І до королівства Галичини і Володимерії розпочалась 1 вересня 1880 року у Кракові, а завершилась 19 вересня на Лупківському перевалі на Лемківщині, коли цісарський потяг перетнув галицько-угорський кордон. На залізничних станціях, де зупинявся потяг, цісареві влаштовували привітальні церемонії. Уздовж колії збирались, як на свято, навколишні мешканці, щоб хоч подивитись на цісарський потяг, а якщо поталанить,– побачити у вікні вагона самого цісаря. Під час цієї мандрівки Франц Йосиф І відвідав Коломию, де йому було запрезентоване гуцульське весілля та нафтові промисли у Бориславі. Деякі аспекти відвідин Дрогобича та Борислава описані зокрема в оповіданні Івана Франка “Задля празника”.
У Львові резиденція цісаря розмістилась у новозбудованій будівлі намісництва на вулиці Чарнецького (тепер Винниченка), а львів’яни вшановували кожний день його перебування в місті урочистими заходами: у неділю, 12 вересня, відбувся урочистий бал у Ратуші (малюнок 2); у понеділок – святкова вистава у театрі Скарбка (тепер ім. М.Заньковецької); 14 вересня – бал у міщанському касині на вулиці Академічній (тепер проспект Шевченка, 13). Можливо, колись на цих будівлях з’являться пам’ятні таблиці на честь Найяснішого цісаря. Окрім того, цісар приймав різноманітні делегації та давав аудієнції приватним особам. Кожний мешканець Галичини міг подати Францові Йосифу своє особисте прохання, скаргу чи побажання, якщо не особисто в руки – то до спеціальних скриньок. 15 вересня цісарський поїзд відбув зі Львова у бік столиці Буковини – до Чернівців. Як завжди при таких оказіях мешканці галицької столиці мусили відчувати незручності, пов’язані з перекриттям вулиць, змінами у розкладах руху та іншими запобіжними заходами. Щоправда дехто використав цю нагоду, заробляючи на спорудженні тріумфальних арок та інших декорацій, продажу сувенірів та портретів цісаря.
Приймаючи цісаря, польські аристократичні кола тодішньої “Ґаліції” ще не втрачали надії, що Франц Йосиф І колись коронується поряд з вінцем цісаря Австрії та короля Угорщини, ще й як король Польщі, або принаймні Галичини і Володимерії, як це випливає з повного титулу Його цісарської та королівської величності. Подібні надії плекали теж у Чехії та Хорватії. Однак такий чин міг би ускладнити стосунки Австро-Угорщини з її сусідами, та й перетворення дуалістичної монархії у три- чи чотиричленну не викликало великого захоплення при віденському дворі.
Наступний візит відбувся 1894 року, коли Франц Йосиф І відвідав Крайову виставку. Задля цієї імпрези було збудовано першу лінію електричного трамваю, яка з’єднала Головний двірець з виставковими теренами (тепер верхня частина Стрийського парку з боку вулиці І.Франка).
Хоча донині живуть перекази про любов галицького люду до Найяснішого цісаря Франца Йосифа І, тривалих виявів цих почуттів, окрім вірнопідданих листів та маніфестів, було не так уже багато. Навіть найпринципальнішу вулицю у Львові було названо на честь його брата Карла Людвіґа, а не самого цісаря, хоча була гімназія імені Франца Йосифа, та ще кілька установ його імені. Наприклад, на фасаді збудованого 1908 році будинку №7 на нинішній вулиці Йосифа Сліпого красувався напис великими літерами польською мовою “Академічний дім ім. графа Анджея Потоцького ювілейної фундації Якоба і Лаури Германів на вшанування 60-річчя правління цісаря Франца Йосифа І”. Взагалі, день вступу цісаря на престол – 2 грудня – урочисто відзначали по всій монархії, особливо , коли дати були круглими.
Натомість у галицькому співаному фольклорі майже не зустрічається симпатії до цісаря. Скоріше, навпаки, саме з ним пов’язується “шпіндель отруєний”, яким була забита “наша пані цісарева”. Хоча вік не мав жодного стосунку до вбивства своєї дружини, Єлизавети, яку 9 вересня 1898 року о 13 годині 15 хвилин у Женеві (а не на “Карлсбадських водах”) забив загостреним пильником італійський анархіст Луїджи Лючені.
На загал Найясніший цісар не виявляв теж надмірних симпатій до українців Галичини та інших країв Австро-Угорщини. Усі здобутки українського руху давались після впертої боротьби, навіть якщо для цього були усі законні підстави. Натомість конституційний лад Австро-Угорщини давав для цього можливості. Треба було лише вміло та наполегливо їх використовувати. Як про це написали навесні 1914 року самбірські міщани: “Існуюча від кількох літ читальня Просьвіти в Самборі стала правдивим культурним осередком українських міщан і ремісників в Самборі. Наша національна свідомість поступала з року на рік і днесь дожили ми тої щасливої хвилі, що вже дня 3 мая с.р. посьвятимо свій власний прапор, під котрим з’єднані підемо сьміло вперед, щоб здійснити найвищий наш ідеал вільної і самостійної України.”
|
|
