"Львів у серці моєму"
Виставкою кераміки Зеновія Флінти мистецька галерея "Гердан" відзначила 65-річчя художника і 5-річчя свого заснування
ПОЗАЧАСОВЕ
Наталя КОСМОЛІНСЬКА
Є люди, які, коли б не відійшли, – це завжди втрата. А коли ще так непоправно рано, як Зеновій Флінта – у неповні 53 – це просто жорстоко. Жорстоко тією байдужістю смерті до всього того, що цінують живі у живих (окрім суспільної значимості): бути доброю людиною, добрим другом, добрим батьком. Усе це про Флінту. І всього цього замало, не те щоби окреслити, а навіть хоча б означити вагу його відсутності в мистецтві Львова і у львівському житті.
Як згадує львівський мистецтвознавець, завідувач кафедри кераміки О.Голубець,: “У в житті кожної людини відбуваються зустрічі, які на перший погляд можуть видаватися не надто важливими. І тільки з плином часу, з певної відстані починаєш розуміти, що насправді вони тобі дали. Для мене особисто такою зустріччю було знайомство з Зеновієм Флінтою. Перед вступом в інститут я вчився у Флінти. На відділі кераміки він був моїм викладачем, на захисті дипломної роботи – керівником. Наші шляхи перетнулися і після його смерті, коли я другим після Ігоря Стеф’юка був удостоєний обласної премії ім. З.Флінти.
Виставка, присвячена 65-річчю митця, навіває дуже багато роздумів про його особистість. Напевно, для кожного художника основним суддею є час. І ми сьогодні є свідками, як деякі авторитети минулих часів падають, а піднімаються ті люди, яким належить посісти гідне місце в історії. Феномен Флінти у тому, що твори його існують немов поза часом. Це мистецтво. Його кераміка надзвичайно фахова, у ній фактично не відчувається технологічного процесу. Ті, хто знають, як важко в кераміці досягнути передбачуваного результату після випалу, знають і те, наскільки важко досягнути такої досконалої технологічної і колористичної майстерності і практично зробити такий довершений твір. Іншого такого кераміста я, по суті, й не зможу у Львові назвати.
Виставлені пласти Флінти – це не тільки малярство в кераміці, це й скульптура, використана в мікрорельєфних композиціях, і графічні елементи. Ці твори синтезують різні галузі образотворчого мистецтва. Вони досконалі ще й проекцією на минуле. Для мистецтва XX ст. характерна тенденція музеєборства (запал перебороти часовий фактор, здається, уже себе пережив). Основна цінність мистецтва має бути збережена. Твір, який не фіксується, який стає тільки гаслом – одноденка, що випадає і з мистецького, і з історичного процесу. А от саме твори Флінти здатні заховувати наші мистецькі цінності в тому часовому розрізі. Просто нас десятки років вчили, що мистецтво належить народові, що в ньому може розбиратися будь-хто. Насправді це річ для вибраних людей. Флінта був вибраний Богом. Він – інтелігент, людина з великої літери, причетний до інтелектуального й елітарного мистецтва. Одного таланту мало.
Хоч є самородки, але кожен талант під собою має мати ґрунт. Флінта, група його однокурсників продовжила лінію Сельського й Звіринського – лінію мистецького середовища, яке поза талантом мало ще й культуру.”
Із спогадів Любомира Медвідя до каталогу 1995 року “Малярство Зеновія Флінти”: ”Зеник володів такою вродженою вірою в шляхетну, послідовну, осмислену працю, до якої він схильний був ставитися з підвищеною відповідальністю і самоконтролем. Фейєрверк тимчасових блискіток йому міг подобатися, але заворожував ненадовго. В обдаруванні Флінти найістотнішим мені видається наполегливий пошук формально-мистецького еквіваленту, знаку-відповідника Системі, закладеної творцем в основу Всесвіту. У пейзажах Зеника, створених ним безпосередньо перед смертю, коли він ледве володів своїми руками, все з тією ж непохитною вірою в “уладнаний” порядок речей, у можливість мистецьким символом проявити частинку неосяжного змісту буття, здіймається якесь незбагненно-величне, фантастичне у своїй досконалості почуття Краси і Туги, які мовби стоять поза ладом, поза порядком. Хто знає, можливо усвідомлення однієї з метаморфоз людської істоти, ця “притомність” перед обличчям Великої Неминучості, запалює іскрою геніальності матеріал, сировину, півфабрикат нашої ініціативи, і стається це у випадку, коли з причин, залежних від нас, від нашої волі і честі, ретельної праці над собою, організованості і душевної щедрості цей матеріал готовий спалахнути. Такий випадок – щасливий випадок і, згідно із найвищою Волею, трапляється не будь-де, не повсюди, не з будь-ким”.
P. S. Так збіглося, що виставка кераміки Зеновія Флінти відкрилася усього годиною згодом за акцією “Лапання часу” Влодка Кауфмана в КМЦ “Дзиґа”. Але дехто, кому вдалося оглянути обидві виставки, зауважував, що саме Флінті, це власне й вдалося: злапати час.
|
|
