Час - це риба
ВЛОДКАУФМАН
Катерина СЛІПЧЕНКО
Усі три акції так чи інакше ловлять час, роблячи його видимим і матеріально вагомим і разом із цим доводять усю безперспективність цього заняття.
На акції “Лапання часу” представлені ті пристрої, якими наївне людство намагається ловити час, само опиняючись у всепоглинаючому шлунку великої риби, яка плаває у безмежності і зветься Часом. Ви можете уявити, що таке безмежність? А що є там, за її межами? А Кауфман може.
Велика риба, обклеєна марками, цими паперовими клаптиками часу, що вміють літати через простір, з тельбухами –годинниковими механізмами запливла у львівський акваріум, що притулився в химерному приміщенні на Вірменській, 35.
Рибу злапано, зафіксовано, і за неї вже взявся час. Багато часу пішло на створення риби: роки дитинства, коли в альбомчики, куплені на заощаджені від шкільних обідів грошики, любовно складалися придбані на подаровані гроші марки; роки негативістичної юності, коли переповнені альбомчики припадали порохами на поличках; тижні вагань, щоб розлучитися із дитячими скарбами; години виклеювання великої барвистої риби, яка може звести з розуму і поштаря, і філателіста, і аматора кауфманівських інсталяцій водночас. Багато часу піде на розпад риби на кольрові квадратики марок, що плаватимуть у водах акваріума, як шматки простору плавають у часі. Чи лишиться час, щоб дбайливо покласти ці часо-просторові уламки у припорошені альбомчики?
У Кауфмана часу завжди вдосталь. Кауфману часу завжди бракує. Специфічні стосунки цього художника і часу якщо і є побутовою проблемою для його оточення, то для нього самого є проблемою суто художньою. Кауфман завжди втікав від часу, безсоромно розсуваючи його межі до безмежності, а тепер він його ловить, ловлячи у тенета часу глядачів.
Протягом усієї своєї історії людство придумувало пристрої, якими воно фіксувало цей час. В акції “Лапання часу” Кауфман фіксує ці пристрої, безтурботно перемішуючи предмети побутові (годинники), предмети романтичні (клепсидра) та химерні механізми, призначення яких розчинились у тумані чиєїсь пам’яті. Таке абсурдне нагромадження предметів та їхнє поєднання наочно фіксує всю марність сподівань на фіксацію часу. При тім, що експозиція, як це завжди буває із удаваним Кауфманом хаосом, вивірена з точністю швейцарського годинника (що таке ця точність у справі лапання часу?).
За словами художника-фіксатора, час нагадує рибу. Ми знаємо, що десь у воді плаває ця риби, але коли нам вдається її зловити, то вона перестає бути рибою, а стає майбутньою таранькою або філе. Так і зафіксований, зловлений час застигає в предметній формі годинника, марки, риби, акції, видива...
Забаву із полюванням на час художник розтягує від березня до вересня. Час стає суцільною піврічно художньою акцією і сам починає бавитись у мистецтво.
До речі, мій старий і надійний диктофон категорично відмовився, вперше за роки нашої із ним співпраці, фіксувати розмову із Влодком Кауфманом. Мене це не здивувало, адже розмови – теж час.
|
|
