Мовчання преси - золото
Влада купує лояльність газет за фінансову підтримку
СВОБОДА СЛОВА
Дмитро ЯЦЕНКО
Українська влада вирішила подбати про вітчизняну пресу. Однак наразі йдеться не про вдосконалення законодавства, яке могло б реально захистити засоби масової інформації від “ображених” позивачів і гігантських сум моральних компенсацій, – усе значно простіше, оскільки йдеться про гроші для преси. А раз дія відбувається в Україні, то й гроші ті – дуже малі. Попри це, далеко не кожна газета зможе потішитися з державної допомоги: лише 106 періодичних видань в Україні отримають наступного року фінансову підтримку з державного бюджету.
Отак, попестивши ЗМІ однією рукою, іншою уряд одразу ж їх притиснув, бо вже незабаром Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України планує масово перевірити, що друкують на своїх сторінках українські газети. Зокрема, Держкомітет інформаційної політики збирається запровадити нове реєстраційне свідоцтво для друкованих ЗМІ. Тож якщо понад 50% площі видання буде наповнене зарубіжним журналістським продуктом, то газета сплачуватиме... митний податок!
Говорити про бідну пресу в Україні можна багато. І дуже багато можна говорити про залежну пресу, яку фінансує обмежене коло осіб (іноді їх ще називають “грошовими мішками”). А от сказати щось про вільну пресу, на жаль, майже нічого. Економічні проблеми й тиск безлічі контролюючих інстанцій зробили свою чорну справу, а відтак 100-відсотково незалежних видань у нашій державі практично не залишилося: найбагатші і найвпливовіші з них загинули внаслідок судових процесів, а бідніші були куплені або закриті через брак коштів на видання. Чи пам’ятає тепер хтось популярну своїми опозиційними до влади статтями газету “Всеукраинские ведомости”, яка програла суд футбольному клубу “Динамо” (Київ)? Інша – “Киевские ведомости” – програла суд міністрові МВС Юрієві Кравченку і була продана потім, як подейкують, структурам Григорія Суркіса. “Правда України” після перевірок та позовів проти головного редактора зі звинуваченнями у зґвалтуванні працівниці газети стала на диво лагідною до офіційної влади. І цей перелік далеко не повний; причому всі подібні справи чомусь залишили в багатьох оглядачів осад недовіри до об’єктивності тих причин, які призвели до закриття та переорієнтації видань.
Що ж відбувається тепер: чи подобрішала влада до преси? Відповідь на це питання можна дати, лише поглянувши на перелік тих щасливих видань, які отримають фінансову підтримку від держави. Назвемо тільки найвідоміші львів’янам видання, які потрапили до затвердженого урядом переліку газет і матимуть фінансові пільги на поліграфічні послуги та доставку до передплатників: “Голос України”, “День”, “Факты”, “Україна молода”, “Вечірній Київ”, “Сільські вісті”, “Демократична Україна”, “За вільну Україну”, “Молода Галичина”, “Літературна Україна”, “Правда України”, “Робітнича газета”, а також журнали “Дніпро”, “Дзвін”, “Всесвіт”, “Україна”. Характерно, що жодне з них не можна назвати опозиційним до влади, а деякі з них майже не торкаються тем великої української політики. Отримавши державну допомогу, ці та інші подібні видання ( у цьому можна бути впевненим) триматимуться осторонь від критичних тем, щоби про них знову згадали під час наступного переділу бюджету держави. Схема такої економіки дуже проста: лояльність – гроші – лояльність. Та “Поступ” аж ніяк не звинувачує ці газети в надмірній любові до влади. Справа не у виданнях, які потрапили до списку, а в тих чиновниках, які внесли їх до переліку. Як би представники влади не кваліфікували цю підтримку української преси, факт залишається фактом: підтримка виявляється звичайною купівлею. Навіть вітчизняні науковці вже закинули тему “четвертої влади” – після того, як три попередні влади накинули на пресу намордник...
І останнє: за інформацією ІREX ProMedіa, сьогодні в Україні є лише три видання, які є прибутковими і не потребують зовнішніх дотацій (тим більше – дотацій державних), а решта газет без фінансування збоку просто зникли б. А тому в умовах, коли всім важко, вибіркове загравання влади з пресою є навіть гіршим варіантом, ніж повна відсутність державної підтримки газет, тому що така підтримка ще й руйнує демократію, основою якої є незалежна преса. Наразі маємо протилежну ситуацію: на вільну пресу – тиснуть, покірній – дають гроші.
Держчиновники продовжують дотримуватися старої політики батога та пряника, хоча ще в січні цього року Україна ризикувала вилетіти з Ради Європи за нищення свободи слова під час президентських виборів 1999-го.
|
|
