Ріжне мистецтво з усіх усюд
Після минулорічного місцевого скандалу, коли преміанти лишилися без нагород, четвертий Львівський осінній сезон задекларував себе на міжнародному рівні
ТУТІ-ФРУТІ
Вікторія САДОВА
Започатковуючи цю неоднозначно трактовану критиками мистецько-культурну подію 1997 року, її організатори – Львівський палац мистецтв та Клуб українських мистців були переконані, що значення їхнього чину “вдасться осягнути лише згодом, на “певній відстані”. І в цьому був певний резон. Отож, спостерігаючи за підготовкою до цьогорічного конкурсу, можна по-інакшому оцінити й перші організаційні спроби, й те, який майбутній напрямок розвитку осіннього салону обирають його засновники.
До слова, про засновників: один із них (а саме Клуб українських мистців) із громадської організації, що виникла на хвилі “перебудовних” віянь 1988 року в середовищі львівських художників, перейнятих ідеями відродження довоєнних традицій АНУМ (Асоціації незалежних українських митців), – цього року змінив свій статус. Тепер він зареєстрований як Спілка художників “КУМ”. Члени новоствореної альтернативної спілки мають право на таку ж опіку художника державою, як і члени НСХУ. Щоправда, розраховувати на державне фінансове дотування, передбачене для спілок з національним статусом, не доводиться.
Зрештою, як запевняє президент Клубу В. Савчук, кумівці на нього ніколи не розраховували. Вони звикли покладатися тільки на власну ініціативу й підприємливість. Навіть неупередженому оглядачеві виставок видно: у той час, коли спорадична діяльність Львівської спілки художників провадиться тільки кількома її по-справжньому “живими” секціями, розмаїті почини КУМу (при тому, що мистецький рівень їх нічим не поступається акціям ортодоксальної спілки), безперечно, викликають повагу.
Також до згаданих уже організаторів цього року долучилася ще й Львівська академія мистецтв, а співорганізатором вперше виступило Головне управління молодіжної політики, спорту та туризму Львівської облдержадміністрації. Хочеться сподіватися, що ця владна структура вписана в афіші салону не задля “красної шапки”, а для дієвої допомоги громадсько-мистецькій ініціативі. Може й справді, на обласному рівні салону поталанить більше, ніж на міському.
Адже торік, коли “Високий Замок” відбувався під патронатом міського голови Львова В. Куйбіди, портретна світлина й пишномовне привітання якого відкривають каталог салону, преміанти конкурсу залишилися ... без нагород.
Нагадаю, що переможцям – В. Москалюку (живопис), В. Басанцю (скульптура), В. Іванишину та А. Бокотею (прикладне мистецтво) – обіцяно було міськими достойниками від культури влаштувати персональні виставки у містах Європи. І скільки керівництво Палацу мистецтв не цікавилося у відділі мистецтв департаменту гуманітарної політики міськвиконкому, коли ж нарешті відбудуться ці виставки, нічого конкретного так з’ясувати й не змогли. Воно й не дивно, адже витрат на таку “спонсорську допомогу” художникам мерія не планувала.
Чиновники вважають, що це особистий клопіт організаторів осіннього салону “Високий Замок”, а керівник відділу мистецтв Є. Шимчук так прокоментувала ситуацію: “Ми працюємо з документами, а не з усними обіцянками. Якихось письмових розпоряджень про організацію персональних виставок і відповідно їхнього фінансування коштом міськради ми не мали “. Такої ж думки дотримувався у розмові з директором ПМ Р. Наконечним і Г. Стасюк. Цікаво, що сам міський голова від своїх слів привселюдно не відмовляється. Що ж, може й справді, обіцяного два роки чекати...
А, до речі, попереднього разу усі переможці “Високого Замку” – В. Риботицький, П. Сипняк (живопис), Г. Кудлаєнко (скульптура), О. Дергачов (графіка), І. Ковалевич (прикладне мистецтво) та ще кілька митців і мистецтвознавців таки мали влітку прекрасну поїздку містами Європи, де виставляли, продавали й дарували свої твори. А окрім того, усі вони залишилися надзвичайно задоволеними побутом у Мецці всіх художників світу – Римі та тим дотриманням даного слова, що ним відзначився один із генеральних спонсорів осіннього салону “Високий Замок – 98” протоархимандрит Чину Св. Василія Великого в Римі о. Дионізій П. Ляхович.
Утім, цьогорічні клопоти із головною премією – не єдине, що сприкрило салон 1999 року. Як ніколи до того, на ньому з небувалою гострою враз постали питання організаційного плану і захисту авторських прав. Розгорівся було навіть прикрий скандал, але преса тоді тактовно обминула його увагою. А дарма. Бо цей прецедент мав стати добрим уроком як організаторам салону, так і його учасникам. Останні, навчені гірким досвідом О. Капустяка та О. Васюти, мали б бути розважливішими й пильнішими при ознайомленні із Положенням про конкурс. Власне ажіотаж, що панує у виставкомі, якому важко іноді впоратися з напливом пропонованих робіт, є причиною того, що кожного художника докладно не інформують про Положення. Тому, як випливало із заяви О. Івасюти до оргкомітету, він, “подаючи роботу “Скарбничка” на Львівський осінній салон “Високий Замок – 99”, не був ознайомлений з тим, що в розділі про заохочувальні заходи вказано, що кращі твори салону за визначенням журі по закінченню виставки стають власністю організаторів”.
Художник дозволив собі з цим категорично не погодитися, оскільки попередньо між ним та організаторами не було укладено жодної усної чи письмової угоди. Заява О. Васюти завершується майже анекдотично, коли б не було так сумно: “За пропозицією п. Р. Наконечного обіцяю не експлуатувати звання переможця львівського осіннього салону у подальшій своїй діяльності. Диплом повертаю і прошу вибачення за спричинені незручності”. Хоч із каталогів, виданих до завершення минулорічного салону, ніхто прізвищ опальних переможців не вишкрібав. Для історії їхні твори залишаться у кольорових репродукціях, і свідчитимуть, що салон таки мав шанс відзначити по-справжньому мистецькі твори. І зовсім не розумно було того шансу позбуватися...
Досвідченіший за свого молодшого колегу О. Капустяк виявився не таким м’якотілим, а просто забрав свою скульптуру опісля виставки під супровід анафем і погроз: мовляв, на найближчі п’ять років йому в ПМ вхід заказаний. О. Капустяк вважає, що організатори салону не беруть на себе жодних зобов’язань: “Думаю, що пункт про передачу премійованого твору у власність організаторам треба відмінити. Це просто брутальне поводження з художниками. Коли б я знав умови, не підписався б. Ніхто навіть не подумав про те, чи створена мною впродовж року робота вже належить якійсь музейній установі чи приватному колекціонеру. Властиво сама премія не виглядає як заохочення, бо вона жодним чином не перевершує вартість твору, тому її важко вважати за винагороду за роботу. Я розумію, що ПМ таким чином хоче зібрати власну колекцію сучасного мистецтва, але яка доля чекає цю збірку, де гарантія, що її потім не розпродадуть. І ще абсолютно туманною була обіцяна нагорода – поїздка європейськими містами-побратимами. То що, я мав винагородити сам себе й їхати власним коштом? Виставка, окрім витрат, художнику нічого не дає. Це “дзядівство” організаторів мене особисто дістало. Після цього інциденту я вийшов, немов опльований. Я не знаю, як організатори планують вести справи надалі, але коли так триватиме, рівень салону значно підупаде. Зараз, не те що в контексті Німеччини, навіть в контексті Києва, виставка слаба.”
Однак, як бачимо, організатори салону дотримуються протилежної думки і взяли курс на розширення географії учасників. Як повідомив “Поступу” директор Палацу мистецтв Р. Наконечний: “Уже 12 країн дали згоду на участь у роботі Львівського осіннього салону “Високий Замок”, а представники 6 країн увійдуть в новосформоване журі. Причому це не тільки СНГівські країни, як спадає всім одразу на думку. Із колишніх посттоталітарних художніх осередків у нас будуть представлені тільки митці Санкт-Петербурга, Латвії, й Литви. Решта ж – представники Канади, США, Англії, Франції, Бельгії, Голландії, Ірландії тощо братимуть участь у салоні, власним коштом оплачуючи пересилку й страхування творів. Основні наші організаційні витрати та видатки на видрук каталогів зобов’язалася цього року розділити з нами облдержадміністрація. А це вже свідчить про державне розуміння цієї важливої справи”.
Лишається тільки додати, що художники, які бажають підтримати своєю участю Львівський осінній салон “Високий Замок”, можуть подавати до 15 жовтня на розгляд оргкомітету до трьох робіт усіх різновидів і жанрів сучасного мистецтва, створених упродовж 1999-2000 років. Урочисте відкриття салону відбудеться 29 жовтня о 15 годині, а закриття й визначення переможців – 3 грудня 2000 року.
|
|
