Знову до школи
ОСОБИСТЕ
Тарас СМАКУЛА
З першим жовтим листям приходить до нас свято 1 вересня. Свято квітів, шкільних дзвінків, тоненьких косичок, щоденників, п’ятірок і двійок у цих щоденниках...
А ще 1 вересня – свято дітей і батьків. Свято, коли треба брати своє чадо за руку (якщо воно, звичайно, ще не виросло вищим за вас) і вистоювати трошки сумні і нудні лінійки.
Цього року і я пішов до школи. Ну, не зовсім до школи, то була шкільна гімназія на базі Львівського національного університету. Було безліч теплих слів, добрих облич, світлих посмішок. Директор гімназії Юрій Джела попередив, що вчитися – це тяжка праця, і дорослі зробили все, щоб це свято відбулося.
А це було непросто. Брак фінансування, відсутність елементарного – підручників, а цього року сюди додалась ще одна проблема – щоденники, та ще порахуйте, скільки потрібно, щоб тільки вдягнути дитину до школи. І з кожним роком цих проблем чомусь не меншає, а навпаки – стає більше...
Але свято мусило відбутися. Адже саме зараз у душі вашої дитини закладається щось велике і значне – на все життя. Потім життя дасть інші уроки, будуть вони веселі чи сумні – невідомо, але вони вже будуть іншими. І, звичайно ж, залежатимуть від цього – першого.
Та це все буде потім... А зараз – святкова лінійка, ранець, квіти, шкільний дзвінок і світлина на згадку...
| 
