КОМЕНТАР ФАХІВЦЯ
Командно-адміністративна економіка нібито забезпечувала всім наявність робочого місця. Фактично, це було не право, а обов’язок на працю, адже існувала кримінальна стаття “за неробство”. Це була вимушена зайнятість, і певну роботу виконувала значно більша кількість робітників, аніж це було потрібно. Держава ціною низької зарплатні могла утримувати надлишок робочої сили. Коли починається перехід до ринку, новий власник підприємства не хоче утримувати надлишкові штати. Отож, відбуваються зміни для ефективного залучення робочої сили, а це провокує ріст безробіття.
Воно буває різним за походженням: від розбіжностей у попиті і пропозиції на робочу силу (структурне), породжене зміною проживання (фрикційне) та пов’язане зі спадами і злетами економіки (циклічне). У нас є всі три різновиди, та найпроблемніший із них – останній.
Треба врахувати і приховане безробіття, яке становить, за моїми оцінками, 28-30 %. Це офіційно зайняті люди, а реально – ні. Небезпечно те, що змінюється ставлення до праці: утверджується стереотип, що праця не є джерелом доходу, як це є всюди. З’являються настрої утриманства: люди чекають допомоги від держави, водночас центри зайнятості не можуть працевлаштувати усіх. Я не можу однозначно сказати, що держава повинна цілком забезпечувати роботою.
У світі державний сектор є незначним, основне там – малий і середній бізнес. Звіти Кабінету Міністрів про зростання економіки – це той ріст, якого можна досягти використанням уже залучених до виробництва ресурсів. Натомість пересічні люди шукають реальних способів зайнятості: “тінь”, самозайнятість (домашнє господарство), міграція за кордон, влаштування “по блату”. Мої дослідження засвідчують відсутність якісного руху: державні зусилля надто малопомітні, а психологія сучасного безробітного не сприяє самовирішенню проблеми.
Однак прогнози будуть оптимістичні: певні зрушення є, ріс НВП – теж, а це – основний гарант залучення людей до праці. За логікою економічної циклічності, слід очікувати руху вгору.
Назар ХОЛОД,
кандидат економічних наук,
працівник ЛНУ імені Івана Франка,
спеціально для газети “Поступ”
|
|
