Працевлаштовувати і сприяти цьому - це дві великі різниці
Обласний центр зайнятості: є покращення, більше працевлаштованих, є оптимізм, однак проблема безробіття залишається вкрай гострою
Будьмо відверті: загальна думка про центри зайнятості не дуже позитивна, і перші асоціації, що виникають,– це черги, дещо принизлива реєстрація, часто формальна необхідність. Такі вже реалії, що саме тепер і саме центри зайнятості безпосередньо виходять на перший план у боротьбі з безробіттям (ми і досі повсякчас із чимось боремося!). Скрута є скрутою для всіх, однак завжди вона ділить суспільство на жертв і рятівників. Своєрідність нашого становища в тому, що обидві сторони (і безробітні, й держслужби, покликані їм допомогти) почувають себе однаково незатишно. Наш співрозмовник – заступник директора Львівського обласного центру зайнятості населення п. Олександр СТОЯН.
– Одразу до суті. Наскільки реально центри зайнятості спроможні працевлаштувати?
– У Законі України “Про зайнятість населення” сказано, що центри зайнятості не працевлаштовують, а сприяють цьому. У Львові станом на 1 липня на обліку стояло понад 15 тисяч осіб. З них від початку року працевлаштовано 2 тисячі. Ми розуміємо, що цього не досить, але вільних робочих місць явно бракує. Звичайно, ми не задоволені. Проте ми ж не створюємо робочі місця, а лише сприяємо, перенавчаємо за державний кошт задля посилення конкурентноспроможності людини, надаємо матеріальну допомогу – все те, про що знає більшість громадян.
Офіційний рівень безробіття – ще не істина. Приміром, у місті Львові ця цифра становить 3,16%. Це більш-менш реально, бо тут люди ще якось викручуються, займаються самозайнятістю тощо. Однак для повноти картини треба враховувати...
– ... приховане безробіття, яке, у принципі, попсувало би статистичні дані?
– Так. Наприклад, завод не працює, але трудова книжка робітника лежить на підприємстві – людину вважаємо зайнятою, отже, вона “не наша”. Проілюструю цифрами. В області за перший квартал тимчасово незайнятих із повним робочим днем було 104 тисячі осіб. Ще 93 тисячі працювали неповний робочий день. Але, повторюю, ми не можемо вважати їх незайнятими.
– Чи збирається держава спиратися на реальні, а не на статистичні показники?
– Власне, зараз ми вивчаємо новоприйнятий Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”. Законодавець передбачив низку змін щодо соціального страхування незайнятих громадян. Зокрема, частково зайняті особи мали би стояти у нас на обліку й отримувати певну допомогу. Наразі ми ще не знаємо, як це працюватиме на практиці. Набуде чинності ця система 1 січня наступного року.
– Дозволю собі суб’єктивні міркування. Спостерігаючи за поведінкою безробітних, іноді ловлю себе на думці, що бути бідним-нещасним навіть вигідно, принаймні перед собою, адже так можна виправдати свою безініціативність...
– Ви праві. Певну категорію людей цікавить не так працевлаштування чи матеріальна допомога, як, приміром, довідка для субсидії. Для того, щоби тепер її отримати, незайнятим особам треба замельдуватись у центрі зайнятості. Якби не було такого механізму одержання субсидій, то, очевидно, відсотків на сорок поменшало би зареєстрованих у нас людей. Особливо це стосується сільської місцевості. Там, зокрема, жінки роками не працювали, займаючись господаркою, а тепер багатьом із них просто необхідно реєструватися. Натомість можливість десь працювати вкрай низька. До того ж, наше скерування на роботу не має прямої дії: керівник установи сам вирішує, чи брати рекомендовану нами людину.
– Не так давно було певне напруження у стосунках із потенційними роботодавцями. Зокрема, багато хто з них вважав, що в центрі зайнятості є, даруйте, один “баласт”, і краще шукати собі працівників “на боці”.
– Зараз таке ставлення до нас ми вже подолали. Ми часто зустрічаємося з працедавцями на засіданнях ради соціального партнерства, координаційного комітету сприяння зайнятості населення. Наші центри збирають наради керівників і працівників кадрових служб підприємств і організацій. Тож співпраця є. Інша річ – чи можна говорити про вчасне отримання інформації про вільні робочі місця та вакансії? Звісно, ми ще не можемо позмагатися з закордоном, де є миттєвий модемний зв’язок між центрами зайнятості й роботодавцями. Зрештою, комп’ютерне обладнання наших центрів усе ще не є достатнім.
– Додаткові робочі місця – це все ще розкіш?
– Факт залишається фактом: ми працевлаштували більше, ніж торік. Звісно, якщо сусіди живуть ліпше і платять більше, то з прикордонної Львівщини ще довго буде міграція робочої сили. Однак є підстави говорити про реальні здобутки. В області впродовж першого півріччя з залученням усіх джерел фінансування введено в дію понад 2,5 тисячі додаткових робочих місць, працевлаштовано 11,2 тисячі осіб зі 155 тисяч людей, котрі перебували у нас на обліку. Це мало, та це на 2,7 тисячі осіб більше, ніж торік. При незначній кількості вільних робочих місць (у середньому 1,6 тисячі щомісяця) зрозуміло, що дуже не розвернешся. Та оптимізму нам не бракує.
Розмовляв Остап ДРОЗДОВ
|
|
