BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 24 СЕРПНЯ 2000 року |

Хто стане Президентом?

Попередня оцінка ймовірних учасників наступних президентських перегонів

ПРЕТЕНДЕНТИ

Юрій ВОВКІВ

Живучість чуток про можливу зміну Президента України гідна подиву. У деяких політичних колах сміливці навіть говорять про конкретні терміни, називаючи цьогорічний вересень. У рейтингу причин стійким лідером залишається стан здоров’я Гаранта. Однак причини з’ясовувати важче, аніж прогнозувати наслідки. Тож звернемо увагу саме на можливий розвиток ситуації.

Оприлюднені нещодавно у “Дзеркалі тижня” результати соціологічного опитування, проведеного Українським центром економічних і політичних досліджень, свідчать: 17,6% респондентів прогнозують розвиток подій за російським сценарієм. Тобто що Президент піде у відставку і призначить свого наступника. Симпатії тих, хто передбачає такий розвиток ситуації, здебільшого на стороні нинішнього прем’єра: Ющенка назвали наступником 43,7%. Серед інших претендентів – секретар РНБО Євген Марчук (6,3% – відчуйте різницю!), перший віце-спікер Віктор Медведчук (4,2%) та його добрий знайомий Григорій Суркіс (2,9%). Цікаво, що силовики (а саме з цього середовища “російський сценарій” передбачає отримання наступника) мають мінімальні шанси: міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка назвали лише 1,9% респондентів, главу СБУ Леоніда Деркача – 1,6%, а міністра оборони Олександра Кузьмука – 1%. Натомість політична активність Деркача-молодшого наштовхує на думку, що саме він може представляти середовище силовиків у турнірі за президентське крісло. Отже, спробуємо оцінити шанси найреальніших, на думку “Поступу”, претендентів на посаду Президента.

Віктор Ющенко

Парадоксальні й скептичні оцінки викликає в аналітиків фантастично високий рейтинг Віктора Андрійовича: вважається, що саме надмірна популярність викликає непоборне бажання недругів якнайшвидше “втопити” прем’єра всенародної надії та викликати проти нього максимальне невдоволення Заходу. Активні спроби нейтралізації Ющенка спостерігалися з осені 1998 року, коли надбанням громадськості раптом став документ СБУ про певні зловживання Нацбанку. Дехто навіть пов’язав цей дозований витік інформації з тим, що Ющенко занадто демонстративно і аж якось приречено відмахувався від запитань журналістів про його можливу участь у президентських перегонах 1999 року.

Невідомо, якби складалася Ющенкова доля, якби не сталося вбивства його “хрещеного батька” Вадима Гетьмана: не виключено, що наш молодий реформатор міг навіть стати переможцем останніх президентських виборів. Натомість зараз Ющенкові доводиться тягнути урядовий віз, якому намагаються запхати в колеса якомога більше патиків усілякі недруги-олігархи. Його слабким місцем вважають дружбу з Юлією Тимошенко, яка все ще відіграє роль громовідводу гніву енергетичних магнатів. В активі прем’єра – мінлива, але тривала підтримка Заходу. Однак знаний політичний технолог Віктор Небоженко так характеризує нинішній Кабмін і його керівника: “Практично повноцінного уряду не було з самого початку. Ющенко апріорі пішов у неповноцінний Кабмін, де силовики і найсильніші комітети не належать Кабінету Міністрів. Якщо глава уряду вранці не отримує даних про те, скільки грошей прийшло у країну і скільки – вийшло з неї, ні про які реформи не може бути мови. Такого не буває, щоби прем’єр займався реформами, а хтось займався грошима... Але треба віддати належне: Ющенко щиро намагається бути українським прем’єр-міністром”.

Попри відносно вдале балансування, сам факт прем’єрства Ющенка вважається частиною багатоходової комбінації, метою якої є диcкредитація його як політика і можливого претендента на посаду Президента. Прем’єр вважається позаклановим, з підконтрольних йому мас-медіа можна назвати хіба що “Урядовий кур’єр” (з усіма його можливостями впливу). Більшість прогнозів стосовно подальшої долі Віктора Ющенка є песимістичними.

Віктор Медведчук

“Одним з основних претендентів на посаду Президента на виборах 2004 року” назвала Медведчука його партійна газета, і цим усе сказано. Здобувши максимально вигідні (і доволі впливові) позиції у парламенті (перший віце-спікер), Віктор Володимирович наразі займається активною розбудовою СДПУ(о), лідером якої він є. Для цього реалізується широка програма: від попередніх домовленостей із “Демсоюзом” щодо наступних парламентських виборів – і до втручання в регіональну політику.

Про його обережність ходять легенди. “Я чесно і відверто стверджую, що тяги до вищої державної посади і думок про це у мене немає і не може бути. З об’єктивних і суб’єктивних причин,” – заявив Медведчук ще у травні тому ж таки партійному органу СДПУ(о). Це пов’язують насамперед із висловлюванням Леоніда Кучми щодо своїх наступників: “Я про себе думаю, а іншим не раджу”. Знаючи традицію розправ Президента з явними лідерами, Медведчук вирішив почекати – чим чорт не жартує: а ну, як Кучму раптом потягне (або й потягнуть) на третій термін...

Важливим моментом є партнерство Медведчука з Григорієм Суркісом: цей тандем має добрі фінансові тили (концерн “Славутич”, енергобізнес, медіа-холдинг у складі “Київських відомостей”, ТК “Інтер” та серйозного впливу на
УТ-1, ну і, звичайно, київське “Динамо”). Існує думка, що саме Суркіс наразі найближче “до тіла”, однак самого Григорія Михайловича останнім часом помічають у відновлених матеріально-технічних зв’язках із Євгеном Марчуком. “Заклятому другові” Юлії Тимошенко доводиться пам’ятати і про Медведчука, і про Марчука, бо для нього це – інструменти політичного зростання і захисту від конкурентів (відповідно). Хоча у звичному тандемі починають виявлятися тенденції до індивідуального лідерства...

Андрій Деркач

Російська “Независимая газета” відверто обґрунтувала, що Деркач-молодший – то не багато й не мало, а “український Путін”. Ох, уже ця скромність... Хоча якщо припустити, що Єльцина відправили у відставку саме погрозою оприлюднити якісь цікаві матеріали про діяльність його оточення чи навіть членів сім’ї (в обмін на добровільну “спадковість” влади з гарантіями недоторканості) представники такої собі групи “любителів компромату” з ФСБ чи ГРУ, то варто лише згадати про посаду Андрієвого батька. Корисно також пам’ятати й про давні партнерські стосунки Андрія Деркача із Вадимом Рабиновичем: після скандалу з останнім керівництво спільним медіа-холдингом (ТРК “Ера”, “Комсомолка в Україні” і “Московский комсомолец” в Україні”, а також частки в “1+1”, “Столичных новостях” та “Радіо “Супернова”) здійснює саме Деркач. Аналогічно вибудувані й зв’язки з Анатолієм Чубайсом та Ремом Вяхірєвим, які свого часу активно підтримували Деркача-старшого (його називали навіть наступником Пустовойтенка).

Інша річ, що власник шести (!) дипломів з престижних спеціальностей, колишній помічник прем’єра Пустовойтенка Андрій Деркач нещодавно стояв біля витоків створення такого собі Всеукраїнського громадського об’єднання “Центр” – із аж 200 різноманітних організацій. З-поміж основних фігур зауважимо “бронтозавра” Володимира Гриньова, другу (кажуть) людину в Києві після Савлохова – Анатолія Писаренка, співаків Руслану Лижичко і Йосипа Кобзона... Причому новоутвір має конкретні цілі: “Ми не маємо владних амбіцій, бо хочемо не керувати, а служити. Служити народу, а отже, Президенту,” – сказано у зверненні “Центру”. І взагалі, тут йдеться про комплексну і всебічну підтримку Леоніда Кучми, що у відносно спокійний міжвиборчий час сприймається лише як загравання: “Ось ми, такі хороші”. Щоб у потрібний момент було кого згадати... І мотиви тут можуть бути не лише політичні: у сімейному альбомі Деркачів зберігається старе фото, на якому Леонід Данилович тримає на руках маленького Андрійка.
Сильними моментами Андрія Деркача залишаються добрі стосунки з Віктором Пінчуком (спільна фракція “трудовиків”) і не найгірші – з Олександром Волковим (точки дотику, зокрема, в медіа-бізнесі). Натомість, незважаючи на спільну ідею “підтримки” Леоніда Кучми, є серйозні розбіжності з СДПУ(о).
Навіть з’їзди “Центру” і соцдеків відбувалися одночасно, із обов’язковим запрошенням Президента (той відбувся письмовими вітаннями). Водночас аналітики вважають, що Деркач знає, щ`о відповісти Суркісу в його метушні між генералом та віце-спікером, і намагається випередити Медведчука.

P. S. Ще журнал “ПіК” писав, що черга “на Президента” розписана принаймні на два терміни: Медведчук, а за ним – Тимошенко. Чи, може, все-таки “український Путін”?

POSTUP - ПОСТУП
№141 (585),
24 СЕРПНЯ 2000 року
·PDF - ст.01
ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата "Поступу"
·Дев"ять років надії
·Олігархи зіграли ва-банк

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Дільничні інспектори: сезон "Осінь 2000"
·Виконуючи обов"язок
·Ведіть жебраків до школи
·КІЛЬКА СЛІВ
·Садиба Михайла Грушевського
·"Перші кроки" Червонограда

НАША СТОЛИЦЯ
·Дев"ять років надії
·Незалежність для всіх і кожного
·Трудові досягнення до Дня Незалежності

ПОСТУП З КРАЮ
·Купіть собі трохи "1+1"
·Православні можуть зіпсувати свято
·Олігархи зіграли ва-банк

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·КРАЙ
·"АвтоЗАЗ-Daewoo" + Ford
·Алмазний король Оппенгеймер помер
·СВІТ

ПОСТУП У СВІТ
·Ізраїльська поліція знайшла зниклого американського вояка
·Війна парламенту проти кліру
·Державний рекет на благо остарбайтерів
·Терористи не винні
·Навіщо Москва грала вар"ята?

ПОСТАТЬ У ПОСТУПІ
·Ярослав Климович: Перша особа області - це святая святих

РЕВЮ У ПОСТУПІ
·Туз пік
·REVJU

СЦЕНАРІЇ ПОСТУПУ
·Хто стане Президентом?

АРТ-ПОСТУП НА ФЕСТИВАЛЯХ
·Фантасмагорії Папського палацу
·Плачидо Домінго і "Пікова дама"

СПОРТ-ПОСТУП
·Український футбольний день
·Олімпіада без українських вершників
·СПОРТ-БЛІЦ

POST-ФАКТУМ
·КАЛЕНДАР
·Знайшли листи Люїса Керрола
·ГОРОСКОП