BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 22 СЕРПНЯ 2000 року |

Блаженна і проклята...

23 серпня мине дев"ять років, як у Вірменії проголосили Незалежність

На горі Арарат росте чорний виноград... Непретензійна дитяча лічилка. А ще там, на горі, і досі стоїть Ноїв ковчег. Або скоріше те, що від нього залишилось. І її схилами на землю вдруге зійшло життя. А її підніжжя стало Долиною Плачу для біблійно-древнього народу, чиї п’ять тисяч років історії були суцільною боротьбою за життя і віру. Він будував царства і з жалем споглядав їх руїни, розпорошувався світом, шукаючи притулку, віддавав свої таланти у скарбниці чужих культур і жив сподіванням того, що колись йому буде куди повернутися.

У вірмен за спиною п’ять тисячоліть існування. Їхній шлях навіть довший за історію еллінів та римлян. Парадокс: народ, чисельність якого не перевищує нині трьох мільйонів, пройшов цей немислимий для такої купки людей часовий простір. Парадокс другий: вірменських емігрантів у світі вчетверо більше, ніж населення у самій Вірменії. Парадокс третій: перебуваючи в оточенні суто мусульманських держав (за винятком Грузії), Вірменія першою офіційно прийняла християнство як державну релігію і зберегла віру донині.

Не так давно в засобах масової інформації прозвучала влучна, на думку її автора, фраза: “Такий маленький народ, а такі великі претензії”. Справедливо, нічого не скажеш. Як і те, що один із найдревніших народів на землі загнаний у кут, а його спроби до виживання трактуються як претензії.

23 серпня 2000 року мине дев’ять років, як у Вірменії проголосили Незалежність, а Левона Тер Петросяна обрали першим президентом держави. У ці роки вірменський народ пережив, напевне, чи не найприкріші дні своєї історії. Все почалося ще у 1988 році – з різні посеред білого дня мирного вірменського населення у місті Сумгаїт, на території Азербайджанської РСР (причому різали загостреними металевими прутами). Було вбито більше 30 чоловік. Після сумгаїтських подій близько 500 тисячам вірмен залишався лише один шлях порятунку – втеча з території Азербайджану. 300 тис втекли у Вірменію. У тому ж злощасному 1988 стався землетрус, який зрівняв із землею місто Спітак та ще близько п’яти сіл. Міста Ленінакан і Кіровакан були зруйновані майже вщент. Потім почалася війна у Нагірному Карабаху з її найтяжчими наслідками.
Після перебудови з її розрухою, надіями людей на нове, як здавалося, краще життя вірмени, як і всі “постсовки”, відчули присмак жорстокої реальності, що загнала їх у безвихідь. На початку 1992 року у Вірменії почалися проблеми з електроенергією. Це був наслідок зупинки атомної електростанції після землетрусу (до речі, вірмени дякували Горбачову за таку ласку). Працювали тільки ГЕС. Спочатку світло вмикали за графіком – удень через кожні дві-три години. Тоді ж почалися проблеми з газом. Газопровід, який проходив через територію Грузії, постійно підривали азербайджанські диверсанти, через що у другій половині 1993 газу не стало взагалі. Електроенергію почали відключати на місяць, а то й на два. Люди розпалювали багаття просто на своїх подвір’ях і готували їжу на вулиці. Почали робити пічки – так звані “буржуйки”. Кризова ситуація в енергетиці була ускладнена тим, що багато людей після землетрусу жили в наметах і в тимчасово збудованих хатинках.

Радянські рублі змінилися на вірменські драми, які зовсім не виправдовували себе. Інфляція росла, гроші знецінювались. Борошно купували і привозили з Росії, на що часто не вистачало грошей. Тристаграмові буханці чорного хліба, черствого і несмачного, неможливо було їсти. З магазинів зникли продукти. Майже всі підприємства були зупинені. Понад 70% населення залишилося без роботи. Всі дороги були заблоковані. Війна в Абхазії перекрила залізничні й автомобільні шляхи в Росію – єдину тодішню надію Вірменії. Залишався тільки повітряний транспорт, який був досить недешевий. Але не залишалось вибору. Чоловіки виїжджали на заробітки до Росії, України, Греції, Німеччини, Ізраїлю – куди-небудь, тільки б заробити на хліб своїм дітям. Виїжджали не тому, що десь на чужині краще, а тому, що у своїй рідній Батьківщині було просто неможливо жити. Це і змушувало людей емігрувати сім’ями. За офіційними даними, у 96-му Вірменію покинуло 700 тис. чоловік.

Шкіл не вистачало. Будувати нові було дорого і страшно, оскільки ніхто не гарантував, що їх не зруйнує наступний підземний поштовх. Тому спочатку заняття проходили в наметах. Тільки пізніше почали будувати дерев’яні будинки. Через відсутність парового опалення на зимові місяці відміняли навчання взагалі. Діти вчилися вдома, при світлі свічок і гасових ламп.
Війна у Нагірному Карабаху забрала десятки тисяч життів ні в чому не винного молодого покоління. Проводилася мобілізація чоловіків від 18 до 45 рр.

Народ не міг демонстративно голодувати, виказувати протест проти політики свавільного уряду, що наживався на горі співгромадян, бо голодував насправді. Народ не міг страйкувати, бо не вистачало сил. Люди втрачали останні краплини надії. Вони дуже втомилися. Просто намагалися виживати, тягнути цей тяжкий хрест на своїх плечах – і все ж таки сподівалися на якісь кращі зміни в майбутньому, на те, що їхні внуки побачать краще життя.

Неможливо було вважати нормальним психічний стан людей, які жили під закопченими стелями, ходили сірими вулицями без жодної посмішки на обличчях. Але, незважаючи ні на що, вони не втратили НАДІЇ.

Пригадується англійська приказка: “Коли стає настільки погано, що далі нікуди, справи починають повертатися на краще”. Справді, у 1995 закінчилась виснажлива і ненависна обом сторонам війна, яка тривала майже 7 років. Відновилася робота єдиної у Вірменії АЕС – принаймні не стало проблем зі світлом й опаленням. Почали працювати деякі підприємства. Рівень безробіття почав знижуватись.

Не можна не згадати іноземних країн, які допомагали розбудовуватись тим селищам, що постраждали від землетрусу. Австрія, Франція, Нідерланди, Росія будували школи і лікарні, укріплювали будинки. Працівники тодішнього (ще радянського) “Укрбуду” звели цілий район у місті Кіровакан (зараз Ванадзор).
22 вересня 1996 року у Вірменії відбулися президентські вибори. Тільки 58% населення взяли у них участь. Левон Тер Петросян переміг у першому ж турі, набравши 51,75% голосів. Найближчу кількість голосів після нього набрав Вазген Манукян – колишній прем’єр-міністр Вірменії, якого підтримував Національний Демократичний Союз (41,3%). ОБСЄ визнала ці вибори фальсифікованими.

23 вересня між прихильниками опозиції та силами безпеки виник конфлікт, у результаті якого було вбито дві людини. 25 вересня прихильники опозиції намагалися взяти штурмом будинок парламенту. Левон Тер Петросян після цього наказав ввести війська до столиці, а 26-го ввів заборону на демонстрації на вулицях Єревана і позбавив депутатської недоторканості Вазгена Манукяна та всіх депутатів-опозиціонерів.

Наприкінці вересня ситуація унормувалась і бронетранспортери вивели з Єревана. Під час цих подій 250 осіб заарештували (серед них були депутати парламенту, яких звільнили з посад). 18 квітня 1997 року 20 тис. єреванців вийшли на демонстрацію, вимагаючи відставки Левона Тер Петросяна. Він був змушений скласти повноваження, і його посаду зайняв уже колишній прем’єр-міністр Вірменії Роберт Кочарян.

27 жовтня 99-го біля 16 год. 5 осіб пред’явили посвідчення журналістів, увійшли до будинку парламенту, де відбувалося чергове засідання депутатів, і відкрили вогонь прямо у головному залі. Було вбито 8 осіб, серед них – прем’єр-міністр Вазген Саркісян та спікер парламенту (Національних зборів) Карен Демірчян. Організатором цього теракту виявився Наїрі Унанян – активіст партії Дашнакцутюн, який після затримання мотивував свої дії тим, що хотів визволити країну від рук цих негідників і взяти все під свій контроль.

Навряд чи щось може виправдати його – вбивство є вбивством, яким би воно не було – але людей просто спонукали до таких дій. У них просто не залишалося вибору. Або сидіти і чекати, поки президент черговий раз обмане країну, пообіцявши, що поправить ситуацію, і що тільки він єдиний може це зробити – а в цей час починає будувати собі віллу десь у Швейцарії на вкрадені у своїх же дітей та внуків гроші, аби сховатися від цього голодного бідного стада, яким стало важко керувати – бо воно чомусь почало кричати і вимагати справедливості. Або брати в руки автомат і “мочити” кого тільки бачиш із криками розпачу – що так більше не можна жити.

Зараз Вірменія живе набагато гірше, ніж Україна. Втім, справи потроху покращуються – незважаючи на ментальність народу, в якому всі хочуть бути першими і не бажають поважати справжніх лідерів, розраховуючи тільки на себе... Хай Бог розсудить, хто правий і хто винен. Нам же залишається чекати, робити те, що Він вважає правильним, і сподіватися. Бо єдине, що у нас є, – це віра.

Сторінку підготував
Давид АКУЛЯН

POSTUP - ПОСТУП
№140 (584),
22 СЕРПНЯ 2000 року

ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата "Поступу"
·На Північному полюсі скресла крига
·Неформальні підсумки

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Сіячів духовності поменшає...
·З життя нашого міста
·Львівські автобуси для Києва
·КІЛЬКА СЛІВ
·Страхування автомобілів тепер обов"язкове
·Львівські озера - дешево і ...небезпечно

НАША СТОЛИЦЯ
·Народні загони українізації!
·Володимир Свінчук: Моя робота - виховувати громадян України
·АРХІВАРІУС

ПОСТУП З КРАЮ
·Україна увійшла у "велику сімку"
·Кучму не влаштовують кадри Ющенка
·Дикий пляж
·Суслов нагадав Ющенку про кредити МВФ
·Виплати вже близько
·Авіаконфлікт між Україною та Єгиптом

ПОСТУП У СВІТ
·Францію чекає федералізація
·На дні - репутація російської влади
·Шпигунські скандали
·СВІТООГЛЯД

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·КРАЙ
·Україна побудує газопровід в обхід Росії
·Німеччина встановила рекорд
·Гусинський все-таки продає НТВ
·СВІТ

ВІРМЕНИ У ПОСТУПІ
·Вірменський собор у Львові
·Блаженна і проклята...

АРТ-ПОСТУП
·600 років першої згадки про Стремільче
·Яким бути мистецтву в церкві третього тисячоліття?

КНИЖКОВИЙ ПОСТУП
·Свобода розвитку як критерій істини
·Творець украденої музики
·Підручники, атласи, контурні карти...

ДИСКУРС ПОСТУПУ
·Безвиході немає
·Суржик для інтелігенції

СПОРТ-ПОСТУП
·Перемогли і... розчарували
·"Карпати" знову влаштували розгром на "Україні"
·Без Лужного "Арсеналові" зовсім зле
·СПОРТ-БЛІЦ

POST-ФАКТУМ
·КАЛЕНДАР
·Ще один рецепт від Сінді Кроуфорд
·ГОРОСКОП