BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 19-20 СЕРПНЯ 2000 року |

Франц Йосиф І на бюрку

За що галичани мали б шанувати найяснішого цісаря

Тарас БАТЕНКО

“Русини люблять тих,
хто їм не дає влади”
Олександр Кривенко

Галичани, перефразовуючи Осипа Маковея, могли б висловити своє ставлення до ясновельможного цісаря словами: “Люблю я пана цісаря – страх люблю! Він мене і десятої частини так не любить, як я єго”. Галицьке українство справді ставилося з великою повагою до цісаря, навіть тоді, коли величало його “Рудим лисом” і дозволяло паскудити клятим мухам його богоподібний портрет. Задивляючись на Франца Йосифа, українство не думало про революцію і в покорі сприйняло зміцнення польського сепаратизму і власне відсторонення у формуванні адміністративно-політичного життя у Східній Галичині.
Отож лежить у мене на бюрку (письмовому столі) портрет Франца Йосифа І. Монарх і Отець, він прожив 86 років, із них правив 68-ім, і лише через те є взірцем політичного довголіття. Ким він був і ким би мав залишатися для галицького українства?

Франц Йосиф – нащадок однієї із найстаріших та найавторитетніших династій, що тоді панували у Європі. На початку свого правління Франц Йосиф доконечно не знав і не розумів, як вберегти імперію, що почала тріщати по національних швах. На початку він йшов шляхом абсолютизму, наприкінці життя цілком змирився зі статусом ліберально-конституційного монарха. Наприкінці життя ця людина носила в собі зв’язок трьох століть. У нього були манери ХYIII ст. (століття Марії Терези), які він переплітав з манерами ХІХ-го і дивним чином доніс до ХХ-го, значно переживши свою епоху, ставши наприкінці життя реліктом і символом назавжди втраченого часу. Франц Йосиф був заручником епохи, що диктувала йому відповідні моделі розвитку Австрії. І не можемо до кінця погодитися, що у цьому контексті маємо святкувати “День народження епохи” (а під епохою ми розуміємо у даному випадку національно-визвольні рухи народів, що входили до складу Австрійської імперії, а також незалежні від позиції Франца Йосифа зміни на європейській карті світу). Радше ми маємо святкувати день народження монарха, з відходом якого закінчилася епоха, закінчилося ХІХ ст. Революційна епоха піймала Франца Йосифа і змусила піти шляхом компромісу між, образно кажучи, цісарською короною Габсбургів (короною Рудольфа ІІ) та національними коронами. Такої корони галицьке українство так і не наважилося запропонувати Францові Йосифу. Іншими словами українство виявилося безпрецедентно лояльним народом, що підживлював помираючу династію.

У традиції габсбурзької монархії цісар дбав про три стовпи імперії – армію, бюрократію і костел. Отож у другій половині ХІХ ст. до цих стовпів додався ще один – народності, які чим дужче підривали основи імперії, але фактично під кінець ХІХ ст. досягли політичного консенсусу, політичного балансу, який більш-менш задовольняв як Відень, так і сепаратистські регіони. “Імперія – це мир” міг би повторити Франц Йосиф услід за Наполеоном ІІІ. Називаючи ці стовпи імперії, варто було б поставити у їхньому центрі ще один – самого монарха.

Деякі дослідники називають Франца Йосифа “першим бюрократом цісарства”. Він не раз міг іменувати прем’єр-міністрами фахівців вищого класу та своїх найближчих співробітників і при тім дуже легко усував їх від влади (за 50 років, з 1848 до 1898 рр. тут змінилося 24 прем’єр-міністри, а міністерські крісла обіймали більше 100 осіб). Австрія була країною, де постійна ротація Кабінетів стала звичним явищем і свідчила про циркуляцію еліт, що не давала змоги заржавіти віденській бюрократії. Хоча ми не намагаємося подавати самого монарха та його апарат у найдостойніших тонах. Вік “першого бюрократа цісарства” брав гору. І не раз відзначали, що бюрократизм Франца Йосифа проявлявся не лише у призначеннях на певні посади.

Монарх часто вдавався до дрібниць у рапортах, різноманітних циркулярах, перш ніж прийняти певне державне рішення. Апарат усіляко намагався міфологізувати постать Франца Йосифа. Цьому також сприяла можливість кожного підданого записатися на аудієнцію до цісаря. Відомо, що Франц Йосиф стоячи винагороджував короткою зустріччю, інколи залишався наодинці з підданим (аудієнція, як правило, велася німецькою або ж французькою мовами, не дивлячись на те, що австрійський монарх був поліглотом). Та можна собі уявити, що лише той чи інший підданий міг нафантазувати, коли переповідав громаді, як вони укупі з цісарем вели бесіду про справи державні та приватні.
Францові Йосифу бракувало іскри генія. І як часто траплялося з монархами, він залишив по собі до певної міри штучну пам’ять. Скажімо в урядових віденських колах спеціально складали анекдоти про найяснішого цісаря, щоб таким чином підняти його популярність. Звичайно ж, що в Австрії не було поширено практики за них переслідувати. Анекдоти стали частиною національного співжиття і політичної гармонії у державі.

Австрія була дивною імперією, надто після 1848 року. 1848 року Франц Йосиф ступив на шлях лібералізму й парламентаризму, підтвердив це 1860 року і не сходив з цього шляху до 1914 року, початку Першої світової війни. Ліберально-конституційні реформи змушують вкладати у зміст слова “імперія” цілком інше трактування. Імперія не як “тюрма народів”, а як солідарна та добровільна обітниця народностей “триматися купи”. Мені Франц Йосиф чимось нагадує пізнього Бориса Єльцина, що пішов на розширення суверенітетів регіонів і укладання нового федеративного договору одразу з 89 суб’єктами федерації і тим врятував й імперський стрижень і реформістську суть епохи. Регіони Австрійської імперії у різний спосіб пізнавали лібералізм, брали у корони суверенітету, і неоднаковою мірою пішли шляхом побудови власної державності після розвалу Австро-Угорської імперії. Але саме Франц Йосиф асоціювався в уяві народностей імперії як гарант культурно-національного та політичного розвитку, вселюблячий батько, що думає лиш про добро своїх підданих.

Франц Йосиф упродовж всього періоду цісарства дбав про збереження єдності імперії. Демократичний централізм, як відомо, він замінював ліберальним парламентаризмом, згодом знову закручував гайки і знову відгвинчував, пішовши на відчутні ліберальні кроки 1860 року. Згодом чергова спроба заморозити у 1865 р. і вже кінцеве примирення з конституційними реформами з 1867 р.
Для Європи ХІХ ст. період між 1865 і 1870 роками видався найважливішим. Для Австрії це був час випробування міцності її імперського стрижня та виявлення руйнівних елементів у державному організмі. Німеччина прямувала до внутрішньої одноцілісності. Австрія ж, навпаки, – позбувалася “демократичного централізму” в обмін на федералістську політику, що можна вважати початком кінця її імперської структури.

“Ера федералізму” стала для Австро-Угорщини чимось на зразок шлюборозлучного процесу. Імперія повільно руйнувалася, національності роздирали її, забираючи “стільки суверенітету, скільки могли”. Але імперія стояла до тих пір, допоки нею правив Франц Йосиф. Було у цього старця непізнаване до кінця консолідаційне начало.

Чи викликає Франц Йосиф позитивні асоціації у нашій історичній пам’яті? Гадаю, що так. Досить навести лише слова Миколи Устияновича, яким він вітав у 1861 р. заведення в Галичині, як і в інших краях імперії, парламентаризму:
“І розпіслав письма (Монарх і Отець) по всіх краях, і в тих письмах своїх казав ласкаво каждій области своєї Держави власть вибирати собі людей, народови найщиріших і в народі наймудріших, і послати їх на сойм, щоби там урядили межи собою: який би язик любив собі народ завести в своїй области, як би податки уменьшити або відмінити без ущербу цілої Держави.., а напослідок, щоб в законах ізмінити або нового щось положити, аби каждому було добре та безпечно”. Мене завжди мучило одне питання. Австрійські політичні процеси у другій половині ХІХ ст. переконують, що “вселюблячий батько” таки більше любив поляків, аніж русинів (українців). Досить сказати, що поляки мали на вищому державному щаблі Агенора Голуховського та Казимира Бадені. З галицьких українців, за винятком можливо Олександра Барвінського, не було таких, що користали особистими протокольними і безпротокольними зустрічами із монархом. Але суть питання в іншому. Коли б наприкінці 60-х років ХІХ ст. австрійська корона наважилася зробити у Східній Галичині ставку не на поляків, а на українців. Не ставлю питання, що здобули б від цього галицькі українці, але що здобула б від цього габсбурзька імперія? І вважаю, що імперія отримала б кратер національного незадоволення, що польський елемент виступив би у ролі палія імперії не меншою мірою, як це зробили угорці. Один із визначних галицьких українців того часу Анатоль Вахнянин писав у своїх спогадах, що “в Австрії ті народи приходять до своїх прав, які йдуть перебоєм”. Тож коли наприкінці 60-х років, як висловився австрійський міністр Гербст, “русинів було пожертвувано полякам”, в імперії не додалося ще одного сепаратистського краю. Навпаки, проблему міжнаціонального сепаратизму у цьому коронному краю було вирішено надовго. Для галицьких українців на довгі роки стало практикою відправляти до Відня монархові незчисленні листи з проханням “боронити руський нарід”. Щодо полагодження стосунків між поляками та українцями у Східній Галичині, австрійська корона від 1867 р. (за винятком короткого періоду “нової ери”, 1890-94 рр.) зайняла “позицію невтручання”. Тож чи є за що дякувати Францові Йосифу і сприймати його день народження як “День народження епохи”. Ми виплекали в собі традицію парламентської демократії, традицію організованого суспільно-політичного життя, політичну еліту, традицію реальної багатопартійності, реальних змагань і дискусії політичних ідеологем. Але така традиція є незрівнянно біднішою у порівнянні з поляками, угорцями, та навіть чехами. Так, ліберально-конституційна монархія відкривала широкі можливості перед галицьким українством, але воно не завжди здатне було ними ефективно скористатися.

Розшарування нашої суспільності за мовними та ідеологічно-партійними критеріями уповільнювали культурно-політичний поступ та робили неможливим ефективно конкурувати з польськими інституціями. Але місце Франца Йосифа у широкій народній свідомості завжди займало помітне місце.

Саме за Франца Йосифа, а в ширшому розумінні – за “бабці Австрії” ми еволюційно дозріли до державного життя і повною мірою інституціоналізувалися перед проголошенням ЗУНР. Є й зараз у покоління, що може судити про Австрію з переповідок та передруків, певна ностальгія за цим старим добрим часом, часом не до кінця реалізованих надій, але невтомної та жертовної праці. Цю ностальгію і підтримує портрет Франца Йосифа, що лежить у мене на бюрку. Кожного разу, коли я нуджуся від нинішньої української політики, занурююся у ХІХ століття, заглиблююся у персоналії і шкодую, що доводиться жертвувати цією пам’яттю й миритися з українською буденщиною. Не шкодую, що як історик розпочинав свої дослідження саме з австрійського періоду. Бо вбачаю цілісність у політичному поступі українства від початку ХІХ ст. й до нашого часу. А місце у ньому Франца Йосифа – це не місце національного героя, а таки Монарха і Отця, символа покори і незгоди, символа віри й надії. З іменем Франца Йосифа український символічний ряд мов би сягає своєї колишньої величі.

автор є заступником директора Центру політичних досліджень “Нова хвиля”

POSTUP - ПОСТУП
№139 (583),
19-20 СЕРПНЯ 2000 року

ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата "Поступу"
·Росіяни можуть заблокувати українські рахунки у західних банках
·Дивні вибухи в Ризі
·Бунт президентських намісників

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Лікарі всіх країн єднаються
·І ми діждемося Цісаря
·КІЛЬКА СЛІВ
·Сучасний рівень "районок"
·Бунт президентських намісників
·Президентові України Л.Д.Кучмі

НАША СТОЛИЦЯ
·Чи переможе Святий Юрій залізного дракона?
·АРХІВАРІУС

ПОСТУП З КРАЮ
·Український слід в аварії "Курска"?
·Ялтинські дні і вечори
·Успенське яблуко розбрату
·Україна - пожирач інвесторів

ПОСТУП У СВІТ
·Відродження ісламу в Центральній Азії
·І знову - Левінскі
·Дивні вибухи в Ризі
·Арафат відтерміновує незалежність
·СВІТООГЛЯД

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·КРАЙ
·Єхануров виправдовується перед "Ітерою"
·"Конкорди" ще політають
·Ford завершив перевірку Daewoo Motor
·СВІТ

ДИСКУРС ПОСТУПУ
·Франц Йосиф І на бюрку

МУЗИЧНИЙ ПОСТУП
·Наодинці з музикою Баха
·Бахові "Страсті"

ПОСТУП СВЯТКУЄ
·Солодкий присмак Спаса

РЕПОРТАЖ ПОСТУПУ
·Гривня шістдесят в один бік

СПОРТ-ПОСТУП
·Українські хлопці в лондонському тумані
·Кінець футбольних радіотрансляцій
·СПОРТ-БЛІЦ

POST-ФАКТУМ
·КАЛЕНДАР
·Музика і кіно
·ГОРОСКОП