І ми діждемося Цісаря
УРОДИНИ
Любко ПЕТРЕНКО
У день 170-річчя від дня народження Франца Йосифа І Габсбурґа Львів із надією чекав на появу духу Найяснішого Цісаря. Бо де саме, як не в нашому місті, його присутність була би якнайдоречнішою. Очевидці стверджують, що Вони таки з’явилися, пришпорили баского коника, хвацько прогарцювали вулицею Вірменською і розчинились у суєті міського життя.
Скептики глузують, мовляв, по з’яві залишилося тільки кілька кінських відбитків. То й що? Може, кінь був справді реальний, як реальною була наша мрія про зустріч із Ним, із тими славетними часами. Мрія, яка має шанс через рік матеріалізуватись у вигляді пам’ятника Францові Йосифу. Саме так постановили учасники семінару “... до 170-річчя з дня народження Франца Йосифа І Габсбурґа”, організованого Культурно-мистецьким центром “Дзига”. Було навіть створено оргкомітет для встановлення пам’ятника.
Франц Йосиф – це, безперечно, ціла епоха, яка, зокрема, лягла камінною печаттю на архітектурний ансамбль нашого міста. Саме з часами Найяснішого ми асоціюємо споконвічні мрії львів’ян про створення “міста, в якому хочеться жити”. Дарма, що в головній доповіді на семінарі керівник Центру політичних досліджень Кость Бондаренко назвав Цісаря “геніальною посередністю”. Для нас він є еталоном найвеличнішого розквіту, небесного злету, неперевершеної величі духу. І водночас Франц Йосиф залишається для кожного з нас рідним, членом сім’ї, добрим дідусем, портрет котрого, як зазначив у співдоповіді політолог Тарас Батенко, “завжди стоятиме у нас на бюрку”.
Семінар не переріс у якусь політологічну дискусію, – це радше була розмова мудрих людей за філіжанкою кави. Бесіда повільно переходила в огляд експозиції виставки, присвяченої соленізантові, яку організували Ольга та Юрко Кохи. А під завершення сам собою виник перформенс Влодка Кауфмана та Міська Барбари “Очікування на...”. Після цього ні в кого не залишилося сумнівів: а діждемося-таки...
|
|
